Глава 13

І ось Бек Веньямін знову мав нагоду споглядати тих самих ще недавно таких міцних та зухвалих чоловіків. А тепер всі у лахмітті, з жахливими відбитками хвороби на обличчах, ще худих і виснажених, які, проте, все ж намагалися стояти з гордою поставою , а у блакитних очах світилася рішучість.

Лише вчора він був у Кагана, стоячи перед ним на колінах, тримаючи в руках палаючу гілку. Це приниження болісно озивалося в його гордій душі, але це було даниною традиції і він мав це шанувати, а ще неухильно виконувати…

 - Чому ти приперся до мене Веньяміне? - Слова Кагана звучали образливо, а сенс їх був більш ніж пафосний - Сьогодні Великий Творець  зійшов до того, що розмовляв зі мною уві сні, а в тебе стало нахабства увірватися та перервати мою молитву подяки до нього!

Каган Обадія говорив пошепки, ледь чутно, хриплим нерозбірливим голосом. Та все компенсував гіпнотичний владний погляд запалених, геть червоних очей, що уважно спостерігав за Веніаміном з майже глузливим виразом. Худорлява фігура Кагана була вся вбрана у чорне, включно з каптуром, що прикривав сиве волосся, він гордо сидів на величезному, царському троні, набагато більшому за Веніамінів, а сукувата палиця в його руці погрозливо похитувалася в бік його бека...

 - Великий і могутній Кагане, пробачте мені мою зухвалість! Тільки величезна небезпека для самого існування держави хозар, завжди істинних у Вірі та вірних  Великому Справжньому Богові змусила мене це зробити! – Проковтнувши образу, шанобливо та з почуттям повів далі Бек - Оскільки всі знають, що Ваша мудрість дорівнює лише Вашій проникливості та дару передбачення, а ще розумінням Божої волі! І я смиренно прошу вас допомогти мені, бо я заплутався і втратив свій шлях! Я хочу знати, що було у Ваших видіннях? Яка воля Великого Бога, та що я маю робити зараз? Бо війна з печенігами все ще триває, а моя мусульманська гвардія бунтує, вимагаючи покарати русів за страждання їхніх одновірців! А руси, у все ще великій кількості стоять неподалік Ітилю, нашої славної столиці! Що я маю робити? Скажіть, прошу, пролийте своє божественне світло на мою душу, що заблукала, вкажіть мені шлях! – Прикидаючись благаючим, вимовив Веньямін, що було теж даниною традиції, і ця традиція сиділа вже йому у печінках – схилятися та плазувати перед старим маразматиком, який курить галюціногени, що буцімто говорить та бачить Бога – чи це всього лиш плід його запаленої хворої уяви та опіатів? Але ось, що він почув…

 - Перш за все хочу сказати, що ти завжди повинен мати велику Віру в своєму серці, а не тільки в часи великих випробувань! Ось тоді б ти і справді наблизився до Великого Бога і став би вгодним йому! - Високо піднятим вгору кривим пальцем Каган трохи сварив свого Бека… - Але все ж я скажу тобі, що Він вказав мені так ясно, як той божий день і ми всі маємо діяти відповідно з Його святою волею! - Повчально вів далі Каган – А тепер по суті твоєї справи… - Каган вишкірився - Війну з печенігами майже скінчено. Ми розбили основні їхні сили… А руси мають заплатити за всі ті біди, що були спричининені ними Каганату! А мусульмани, в свою чергу, мають помститися, щоб їхня лють та ненависть вилилася не на нас, а на наших ворогів! А після цього обидві сторони стануть слабшими, хто б з них не переміг! Хочу тобі ще раз нагадати, ти маєш пам`ятати це, що багато років тому руси позбавили нас законного права збирати данину з полян та сіверян. А ще вони багато разів вони підло нападали на нас, нищили наші міста та селища, поля та посіви розорюючи наш народ та приносячи йому безмірні біди… Але ось прийшов час розплати. Їхнє військо небоєздатне, поріділе, ослаблене невідомою хворобою, яка вочевидь є божою карою за їхні страшні гріхи… І тому воно довго не зможе протистояти мусульманам. До того ж так ми отримаємо не лише ту частину здобичі, яку віддадуть тобі… - Каган хитро вишкирився, через своїх шпигунів він добре знав про змову бека та русів і він зовсім не був безумним старим, яким іноді міг видаватися… - Веньямін не знав, куди подіти очі - А цілком все! – Урочисто завершив Каган…

 - Але все ж слід попередити русів у будь-якому разі! – Поспішно додав він - Бо ті, хто виживе, скажуть іншим, а інші помстяться нам… Наразі я все сказав, а тепер забирайся і не турбуй мене більше сьогодні! - Махнувши рукою, Каган показав, що аудієнцію скінчено.

 Слід додати, що Веньямін увесь цей час тримав запалену гілку, вогонь вже добирався до його рук, які почав обпікати, а він не мав права її опустити, тож сморід паленої шкіри рознісся по каганових покоях... Пересилюючи біль в обпечених руках, Веніамін низько схилилися, і, все ще на колінах, виповз за двері.

 Та тепер була Веньямінова черга збиткуватися з когось, хто діставав його довго та давно… тож зверху вниз він дивився зараз на ослаблених русів. Бо мав над ними владу і вже знав, що на них чекає, а вони поки що ні...

  Аж ось, після довгої паузи, начебто після довгих роздумів, він вимовив - Ви повинні віддати мою половину всієї здобичі і рабів, як ми і домовлялися, я незабаром пришлю своїх людей до вас! - Тут він знов зробив паузу, вочевидь мислячи, як це краще подати - …Є дещо, що ви маєте знати – воїни - мусульмани не подарують вам кривди одновірців і збираються на вас напасти! Тож ви повинні бути готові до цього, бо я не зможу їх втримати від помсти!

Знаком голови він показав, що аудієнцію скінчено.