Глава 11

День обіцяв бути жарким, як і всі попередні. Рано-вранці, доки спека не стала занадто сильною, мала Зухра сиділа на березі і дивився у прекрасне блакитне небо, на якому не було жодної хмаринки. На жовте яскраве сонце, що підіймалося, вода у морі злегка пульсувала, блищала й переливалася усіма кольорами веселки.

Їй подобалось бути тут у цей час. Їй здавалося, що магія і душевний спокій наповнюють її доброю і чарівною силою, вона думала про уявні діаманти й смарагди, яких ніколи не бачила, а її родина ніколи не мала. Але попри це вона бачила себе маленькою принцесою, а русалки були її слугами і всі скарби моря належали тільки їй. І в один день, далеко з-за моря приїде чарівний принць, який неодмінно закохається та освідчиться їй, а вона, звичайно, полюбить його також… Та для цього всього, мати казала, треба молитися… Тож Зухра заплющила свої карі очі та звернулася до свого бога – О Великий Аллах, прошу милості твоєї, зглянься наді мною, зійди на мене срібним променем своїм та здійсни, прошу,  мої мрії…

А тим часом сонце не пекло, а приємно гріло, вітер був легесенький, хвилі м'яко погойдували її оголені ноги, які вона занурила по коліно у воду… Вона задрімала… Це був такий приємний дивний сон…

 Зухра сиділа на білому чистому піску, притулившись до човна, її ноги у теплій воді, вона напів-спала, напів-мріяла. Неподалік грав її маленький братик Алім. Одним оком він поглянув на старшу сестру, яку любив більше всіх на світі, через те, що вона така добра… - її темне волосся, миловидне спокійне обличчя - вона здавалася найчарівнішим та найдобрішим створінням, яке він коли-небудь міг бачити... Сьогодні їй виповнилось лишень тринадцять, та за кілька років вона вочевидь розквітне та стане красунею. Намагаючись не збудити сестру, хоча він і був трохи роздратований, Алім повернувся і пішов далі по березі. Це був її день народження, а вона вчора пообцяла погратися тут із ним, поки сонечко приємно гріє, а не пече, а вона захотіла все отак просто проспати!  Алімові стало трохи нудно - він геть сам, Зухра спить, а їхні батьки поїхали на ринок у сусіднє селище і повернуться тільки ввечері…

 Аж ось, він побачив у морі те, що швидко привернуло його увагу. Маленька крапка, що з’явилася на горизонті, почала зростати, більшати, доки не з’явилася ще одна, потім ще і потім ще одна. Потім вони ще більше ростуть і поступово стають човнами, спочатку маленькими, наче іграшковими, потім більшими й більшими. А потім він може чітко і виразно бачить обличчя людей… Засмаглі, але все ще блідші, за обличчя мусульман, а іхнє світле русяве волосся вибивалося з-під важких шоломів та обладунків. А обличчя суворі та похмурі, більшість з них вкривало багато шрамів...

Алім раніше ніколи не бачив цих людей, але чув від свого друга Фари, батько якого був купцем, що люди з блідою шкірою та світлим волоссям і справді живуть далеко за морем і багатьма повноводними річками… Потім сполохана думка закралася йому в голову - а чи ж добре хочуть зробити ці люди? У них в руках була зброя, і вони, щойно вилізши з човнів, почали бігти у бік селища! Він підбіг до Зухри та почав сильно ворсати її рукою за плече - Зухро, прокинься! Там білолиці  люди! В них обладунки та зброя! Багато зброї!

 …Коли  перелякані діти бігли до свого дому, берег уже був повен човнів, воїнів і звідусіль чулося брязкання зброї та чувся бойовий клич вічних воїнів, що прийшли по те, що їм належить за правом сильного…

 Ерн дивився, як його люди висаджуються на берег. Він бачив це все сотні разів - вбивства, грабежі, насильство та підпали і це було в порядку для нього, бо він був одним із них… Але цієї ночі йому явилась Любава, його покійна дружина, яка просила його, яка просто благала його звільнити її від пекла, в якому вона опинилась через те, що була дружиною клятого варяга, виродка та вбивці, на совісті якого десятки та сотні вбитих та замордованих дітей та дорослих, старих та малих… Души померлих пекли її там розпеченим залізом, щиро питаючи весь час – Як тобі зараз, не пече, клята варязька шльондро? Але Вій – голвний з чортів приходив до неї і казав, що души померлих вимагають відплати, і що лише якщо твій виродок чоловік спроможиться на якесь добре діло – а ти ж знаєш, що цього не буде ніколи! І лише тоді і тільки тоді тобі може стати трохи легше…

Ерн прокинувся посеред ночі – більше тієї ночі він ані хвилини не спав…  Вишкірене Вієве те, що треба б було назвати обличчам стояло перед його очима… Майже свиняче рило з величезними іклами по яким стікала смердюча слина, як і його дружина весь той час, Ерн відчув на мить відчув подих його гнилої утроби… - Вона буде мучитись довіку за твої гріхи… - Проричало свиняче рило, бризкаючи смердючою слиною – Тільки якщо ти пожертвуєш своє жалюгідне життя заради неї, то отримає вона полегшення… - Вишкірилося тоді рило… - Бо душі померлих отримають справжнього винуватця їхніх страждань…

 Тож сьогодні, бачачи як ці двоє нещасних дітей, що до смерті налякані, тікають від банди головорізів – він вже знав, чого саме від нього хотіла Любава і що він має зробити для неї, навіть якщо це буде останнє, що він зробить в цьому клятому житті – Несподівано вирішив Ерн, а ще на мить побачив світ її очима, чого не було ще ніколи… А після її смерті Ернове серце стало схоже на камінь. Аж до сьогодні… І те, що і раніше не завжди давало йому спокійно жити, а це було почуття запізнілого каяття та спокути, переповнило його розум. Бо кохана в пеклі – через нього і її печуть розпеченим залізом – через нього, а він ладен був віддати всього себе лише заради одного її мізинця… Тож мов блискавка освітила все навколо. В одну мить він вирішив і зрозумів, що таким чином позбавиться того тягара, що гнітить його душу. Бо якщо не зміг врятувати власних дружину та дитя(знов таки, через свої гріхи, бо жорстокішого за нього головоріза світ ще не бачив), то Любава та доля дає йому шанс врятувати своюдушу та бодай цих двох бідолашних невинних дітей і цим полегшити свої та її страждання… І це був його спосіб зробити хоч щось добре, змивши бодай частину гріхів перед обличчям грізних богів, які звісно… це вони покарали його! І це було те, чого він ніколи не робив раніше…