Глава 10

Сидячи на невисокому троні, нервово смикаючи чорну рідку борідку, марно намагаючись приховати своє хвилювання, Веніямін уважно розглядав неохайних, бородатих та кремезних воїнів, що стояли перед ним у його власному великому палаці на пагорбі, що височів над Волгою. Слова, які вони говорили через перекладача, були розумними та навіть дружніми, та в їхній грубій лайливій мові звучала прихована погроза…

 - Кляті виродки руси! Не сидиться ж їм вдома! - Подумки вилаявся він - Це не вперше, коли ця неспокійна, бурхлива і небезпечна орда загрожує йому та його країні! І саме зараз, у цей час… Печеніги атакують зі сходу, і неймовірне напруження усіх сил потрібне для того, щоби стримати їх! Як і завжди величезні зусилля необхідні для того, щоб держава пережила ці вічні шторми, які нескінченно наближаються зі сходу, звідки невтомно і постійно суне маса різних диких кочівників, що засліплені багатством Каганату та бажанням його отримати!

 Розташований на північ від Каспійського моря, з морем, горами та безводними пустелями на південь, Каганат був єдиним бар'єром, що стояв на шляху нескінченних кочових племен до місця їхнього призначення - багатих земель Південно-Східної Європи та берегів Азовського та Чорного морів. Хоча до цього часу каганат прекрасно впорався зі своїм завданням - знаходячись на перетині всіх шляхів він не став легкою здобичюю кочівників, а навпаки, навіть мав з цього свого розташування чималий зиск… Але бек Веніямін точно знав, що вони не зможуть воювати на заході й сході одночасно, держава точно не витримає цього, це буде фатально для неї… Тобто за будь-яку ціну він має домовитись з цими негідниками, щоб убезпечпечити від нападу з заходу… Тож, щоб підбадьорити себе, він подумки з гордістю порівняв свою державу зі Східною Римською імперією, яка існувала тисячу років! А всі загарбники, що століттями накочувалися на неї, мов хвили бурхливого моря, були переможені, якщо не силою, то хитрістю чи підкупом… Або нацьковуванням одних варварів на інших. Щоби ще раз підбадьорити себе перед розмовою з цими варварами він згадав, яка його країна багата. Так само, як Константинополь, що знаходиться там, де перетинаються всі торгові шляхи з Європи у Азію, та з Північної Європи у Південну, подібне було вірне й щодо Ітілю, столиці каганату. Багаті купці з усього узбережжя Каспійського моря збиралися тут на своїх кораблях, торгували на багатолюдних ринках, платили мито. Ще більше платили, щоб піднятися вгору по Волзі, щоб дістатися таким чином до буртасів, чи Волзької Булгарії, а то й до далеких країн. Навіть тих, що були поблизу Балтійського моря та за ним. А багаті єврейські купці, бекові одновірці, в яких були виключні права, вони йшли зі Сходу на Захід або із Заходу на Схід із різноманітним товаром, для потреб різних племен! І усі вони платили Каганату за перетин його земель, та свої, такі виключні, права, а гроші стікалися у скарбницю, мов та повноводна річка.

 - Зрештою, розташування на перехресті має безліч своїх плюсів! - Думалося Веніамінові - Просто іноді слід давати добрячого копняка диким варварам! Або, якщо в даний момент не можеш собі це дозволити, то засліплювати їхні пожадливі очі чимось блискучим та не менш щедрими обіцянками…

Зараз навіть, як і багато разів до цього у кризових ситуаціях, він з гордістю згадав своїх героїчних предків, що зупинили просування величезної мусульманської армії на північ від Кавказьких гір.

А, почувши Олегову пропозицію, Веніамін, що вже готовий був віддати Олегові все, що в нього будо, золото, аби тільки йому та каганатові дали спокій, відразу піднісся духом - Отже, зрештою, все не так і погано! – Не вірячи своїм вухам, а врешті повіривши, все ще не міг повірити своєму щастю, радісно думалось йому щодо Олегової пропозиції - Ці руси, з їхніх слів, просто хочуть вільного проходу до Каспійського моря, і вони повернуть зброю проти нас у тому випадку, тільки якщо я відмовлю їм! Крім того, вони обіцяють мені половину своєї здобичі з усього узбережжя, а це надзичайно щедрий подарунок!

 Підбадьорений втішними думками, на всі сили намагаючись приховати свою радість, Веніамін просто схвально кивнув головою…

 Руси натхненно зустріли дозвіл Бека й Кагана. Багата земля Гіланду, Шиврана та Табарістану давно приваблювала їх. І зараз не була надто добре захищена, бо тривала боротьба та міжусобиці за землі підкосила силу тамтешньої влади… Тим часом досить довге – за їхніми відчуттями перебування біля Саркела втомило та пригнічувало русів. Вони вже більше не були задоволені безкінечними пиятиками та місцевими повіями, а Олегові насилу вдавалося втримувати своїх людей… І тільки своєчасне прибуття посольства утримало їх від штурму міста.

Після того було два тижні важкої праці, коли Олег і його люди поставили човни на спеціальні дерев’яні колеса, щоб перевезти їх до Волги, а потім великими зусиллями подолали цей шлях.

Тільки спустивши човни у річку, Олег став почуватися вільно, тепер він міг не боятися нападу хозар посеред степу, не маючи коней, коли його армія буде захищена тільки дерев`яними лодіями на возах. За домовленістю з беком вони минули Ітіль, не зупиняючись там. Люди із острахом розглядали цих білошкірих та величезних, зарослих лютих бородатих воїнів, що повільно пливли повз них. Але цього разу буря їх проминула, хоча не проминула інших…

                                        ***

 Коли човни увійшли в море, серце Олега знову почало сильніше битися від  давно забутого хвилювання, ніби він знову почувався сильним та молодим, як тоді, в юності, коли він відчував в собі ту дику нестримну енергію, що ладна перевернути цей світ, а далека країна, якою він марив і про яку так багато розповідали, та він бачив лише уві сні, тепер чекала на нього та кликала до себе… Та треба було підбадьорити втомлених воїнів та налаштувати їх на відповідний лад, тож він виголосив для тих, хто його чув, а інші передадуть іншим - Ці кляті маври зовсім не не чекають на нас(для варягів всі люди, що жили на півдні були маврами), і ми впадемо на них каменем, мов орел на свою здобич, як сніг посеред літа на їхні дурні, нічого не очікуючі голови! – Він мав це сказати, щоби довга морська подорож не розхолодила воїнів, а морські шторми вони зносили стійко, живучи передчуттям легкої наживи…