Глава 5

Спадкоємець Інгвар стояв на березі і дивився, як наближаються човни, про прибуття яких повідомив гінець. Мимоволі в голову закрадалися різні думки і, на жаль, думки, це було все, що він наразі міг собі дозволити… Бо він так довго на це чекав, все чекав і чекав - він давно стомився чекати… Бо чекання було все його життя.

Спочатку, він чекав, коли йому виповниться шістнадцять, обіцяний вік для отримання влади. Та цього так і не сталося. Потім, він чекав, що його прихильники здолають дядькових (якій насправді не був його рідним дядьком). Але сподіватися на це було безмежною дурістю, і не сталося цього в першу чергу через те, що Олегова популярність була загальною, а віра  у його військову удачу – безмежною… Тож легко зрозуміти небажання сивочолих воїнів так легко змінити великого, обдарованого полководця, що не знав поразок,  змінити таку велику людину на нерозумного молодика, що поки що поки що зарекомендував себе лише як добрий знавець шинків, але не більше...  І тепер Інгварові лишалося лише одне - чекати на смерть свого дядька, котрому вже було за шістдесят, а це більш ніж зрілий вік на ті часи! Але, от прикрість, Олег ніколи не виявляв жодних ознак занедужання, а навпаки, просто таки пашів силою та здоров`ям – згадати лишень, що в кожній битві він завжди йшов попереду війська, та й там смерть ніяк не брала його…

Але Інгвар вірив у віщі сни – попередньої ночі йому наснилася птиця Фенікс – цей символ переродження та звільнення від зла – тож, як і більшість слабкодухів на його місці, та ще й безнадійних, він вчепився в це та свято увірував, що молода дружина несе йому звільнення від страждань…

Зараз він виглядав майже достойно – на його прохання перукар замазав білилами чорні від недосипання круги під очима, підрізав та розчесав давно не чесані, руді, та вже посивілі бороду та волосся(Досить дивне поєднання руді, та сиві, і, хоча Інгварові було лишень тридцять чотири, та він дуже рано, з тридцяти вже почав сивіти) Інгвар мав вузьке, тхорове обличчя, такі самі дрібні його риси, та досить дрібну, миршаву статуру(Його батько, Рюрік, був справжнім богатирем, і зовсім не був рудим – рудим був його найкращий друг Юган - тож ходили чутки щодо справжності Рюрікового батьківства, враховуючи досить вільний характер його дружини, Фреї. Чи не через це, насправді, Інгварові до цього дня і було відмовлено у наслідуванні престолу?!) Його досить непоказний вигляд доповнювали червоні від недосипу очі, та вічно затравлений вигляд… Та ніколи не можна судити книжку лишень за обкладинкою – попри всі свої недоліки Інгвар не був повним невдахою і слабаком – він дозволяв собі все ще мріяти про верховну владу та князівський престол і гадав що можливо тепер, за допомогою підбадьореної Аскольдової партії  та своєї молодої дружини, яка очолить її, їм вдасться, нарешті, усунути старого матерого вовка від влади… Тож він з нетерпінням чекав на неї, і навіть його вуса, трохи схожі на котові, бо були рідкими та стирчали в різні боки, трошки підбадьорились та піднялися… точно як у кота!

 А тим часом на березі Дніпра все вже було готове до урочистої зустрічі…

 Коли лодії причалили, Олег намагався взяти Ольжину руку і повести її на берег, то вона мала нахабство її висмикнути – Олег не чекав такого, його обличчя напружилось  - та він мав терпіння поводити себе так, ніби нічого не сталося…

 Аж ось очі Ігоря та Ольги зустрілися… Ігор побачив Ольгу і перше, що його вразило – яка ж вона все-таки висока – трохи не Олегового зросту – а той взагалі статурою, грацією та вмінням себе тримати нагадував лісового ведмедя… Крім того, що вона мабуть на цілу голову вища за Інгвара, на фоні кремезного лисого Олега вона виглядала просто тендітною квіткою – юною, худорлявою… А перелякані чорні очі все сказали йому – як можна було вірити якимсь там снам – вона ж просто перелякана чорнява довгов`яза дитина! Інгвар знову упав духом, що насправді траплялося з ним не так і рідко(Бо він навіть не здогадувався, що насправді основний Ольжин переляк був через те, що вона не стрималась, а дозволила собі висмикнути руку від самого Олега! – Це було з серії – Що я зробила! Та наступним справжнім переляком було перед обличчям стількох людей, скільки в житті вона ніколи не бачила, так само, як і перший раз побачити обличчя свого майбутнього чоловіка – яке, треба сказати її не надто надихнуло… Тож чи дивиною був її переляк – зовсім ні, дівчинки, яка все життя просиділа в чотирьох стінах і тільки чула, що бувають величезні міста, з безліччю людей у них. Дивним було те, як швидко впоралася вона з усім цим, швидко заспокоївшись та опанувавши  свої почуття…)  

Тим часом Інгвар спробував подавити свій відчай та страх, що він відчував наче липкою рукою знову здавлює йому горло та спробував зосередитись на спогляданні молодої дружини… Що ж, вона була  молодою, навіть занадто молодою, як на нього, але все рівно чітко було видно її горду поставу, з граційно закинутою голову. З першого погляду було видно, що вона знатного роду. Біла шаль покривала її темне волосся, голову прикрашав обруч з червоною діадемою – родовою прикрасою Аскольдового роду, якою Ольжина мати гордо прикрасила їй голову…  

А тим часом  майже весь Київ зібрався тут, бо всім сказали, що пригощатимуть всіх та досхочу! І всім, звісно, кортіло на власні очі хотілося побачити юну княжну… Коли новоприбулі зійшли на берег, то почувся сильний Олегів голос. Він говорив мовою полян - давньоукраїнською мовою, щоб кожен міг його зрозуміти(варяги не гребували говорити так, якщо їм це було потрібно…)

  - Київський люде! Ми зібралися тут, щоб привітати нашу князівну, внучку славетного Аскольда Великого! І ви всі маєте присягнути їй у вірності! Всі на коліна перед вашою законною господинею!

Усі, окрім Олега та Інгвара та Верховного Волхва стали на коліна. Ольга раніше і не знала цього відчуття, відчуття безмежного захоплення натовпу та влади над ним…(Де й подівся її нещодавній переляк!) А від виду стількох чоловіків перед нею на колінах Ользі просто перехопило подих… Ось воно – сп`яніння владою, що надихало і хвилювало її, а голова кружилась та паморочилась – це солодке відчуття вона запам`ятає на все життя… Це відчуття не пройшло навіть після усвідомлення, що це те саме місце, та й скоріше ті самі люди, що вбили її діда… Та зараз для неї це геть нічого не змінювало...