Глава 3

Ростислав – Преславин батько, стояв у широкій лаві, поруч з іншими воїнами. Стрій був зімкнений, списи вперед, щити щільно один до одного. Для літа ніч була надзвичайно холодна, невпинно дув сильний вітер. А перед ними стояла найкраща ромейська армія - безсмертні, військо, що не знало поразок. Відбірні, добре організовані та вишколені, до того ж верхи на конях, а ще - ними керував особисто імператор.

  Руси не мали шансів, він знав це, бо був у багатьох битвах, майже всі були виграні, але не тепер… Їх було меньше, вони були виснажені попередніми битвами, у них було зовсім мало коней і перед ними була найкраща армія в світі. Навіть відчайдушне рішення, прийняте князем Святославом у відчаї - закрити ворота міста Доростол для того, щоб його власна армія не сподівалася на порятунок втечею, щоб руси знали - або перемога, або смерть, та цього разу навіть це не допомогало і все було проти князя та його людей…

Тепер стоячи плече до плеча з іншими воїнами, міцно тримаючи спис і чекаючи неминучої смерті, Ростислав впав у певне забуття, де все його життя, наче картинки з дивного сну, проходило перед його очима, задаючи одне питання – а чи достатньо він пожив… чи не даремно все було…

А життя в нього і справді було досить незвичне для простого сіверського поселянина, яким він народився.

Він побачив світ у Соснові, в сім’ї коваля. З самого дитинства він допомагав батькові в кузні, але ця робота ніколи не робила Ростислава надто щасливим. У чотирнадцять років він втік з дому, та жив у глухому лісі, у власноруч викопаній глибокій землянці. Коли настала зима, він поїхав до Шатлова до своєї доброї тітоньки, що не виказала його батькам, і деякий час пробув там. Потім якась група мандрівних голодранців йшла через село, і він приєднався до них, і так почалася його одісея по світові.  Деякий час він провів у Немогарді, або Новгороді слов’янською, де працював у майстерні багатого купця. Деякий час прожив у Києві на Подолі, постачаючи їжу для сім'ї княжого радника. Він навіть бував у Саркелі, великому хазарському місті, куди він приїхав з караваном верблюдів та багатьма товарами для багатих єврейських купців.

Та він мав мрію – довести цьому світові, що він не просто служник та нікчемний селюк, а здатний на багато більше… Він мріяв про звитяги і війни, блискучу зброю та великі битви, а ще невмирущу славу, якою неодмінно покриє себе, тільки б йому дали можливість себе реалізувати і тоді він себе покаже! І рідня пишатиметься ним! А може люди навіть складуть пісні про його подвиги – який він сильний, швидкий та вправний!

 Можливо, це була мрія майже кожного юнака з глибинки, так би мовити «з грязі в князі», але до всього, Ростислав був ще досить наполегливим та в дечому навіть обдарованим…

Він був не високим, але сильним і атлетично складеним, а ще він вмів опинятися у потрібний час в потрібному місці та бути корисним для сильних світу цього. А світ цей жив за законами вікінгів, або варягів, як їх називали слов'яни…

Вони називали себе русами і вважали слов`янські племена полян, сіверян і деревлян тими підлеглими, нижчими людьми, що просто мають обслуговувати всі їхні потреби та виробляють різні, необхідні їм товари - хутро, зерно і мед для їхньої торгівлі зі Східною Римською імперією. А ще самим бути товаром в цій торгівлі, бо найбільші бариші приносила все-таки продаж рабів – молодих дівчат та чоловіків… Попервах руси все брали силою, руйнуючи та плюндруючи слов`янські поселення. Та з часом вони зрозуміли, що не слід різати курку, що несе золоті яйця і дали сякий-такий лад цьому процесу… У нових обов`язках слов`ян було будувати для них великі човни, а кожне слов`янське плем'я, кожне містечко і селище повинні були платити певну кількість данини живим товаром загарбникам. Бо найперше  очільники слов`янських родів були поставлені перед вибіром - або це, або повне винищення…

Та все ж деякі зі слов'янських племен намагалися чинити опір, і хоча вони в десятки разів перевищували варягів за кількістю, але все ж програли – їх показово покарали для науки іншим… Бо вікінги завжди були непереможні та найкращі у військовій справі, бо все життя проводили лише у війнах, походах, та військових експедиціях… І з самого дитинства їх навчали, загартовували і готували до життя у найтяжчих умовах… Вони могли їсти навіть те, тільки від погляду на що іншу людину вивернуло б назовні, спати на голій землі, поклавши кулак під голову, і, звісно, виживати в будь-яких умовах… І, звісно, боротися і майстерно вбивати, і завжди перемагати. А ще не боятися та з презирством ставитись до самої смерті… Крім того, руси використовували сварки між самими племенами, вміло зіштовхуючи їх, допомагаючи одному племені проти іншого, а потім навпаки. Саме таким чином вони поневолили полян, сіверян і деревлян, а інші, більш далекі племена також жили у постійному страху перед ними…

Вони зробили своєю столицею Київ, що був розташований на перехресті важливих торгівельних шляхів. Річки були важливими магістралями давнини, бо майже вся торгівля, міграція, військові експедиції в лісовій зоні, де не було і не могло бути доріг, здійснювалися річковими шляхами…  

А Київ був дуже вдало розташований на межі північних густих лісів, на землі полян, на правому березі ріки Дніпро. Неподалік від того місця, де велична Десна впадає у Дніпро з лівого берега, охоплюючи, разом з притокою Сеймом майже всі землі Сіверян, та могутньої річки Прип’ять, що впадає в Дніпро з правого боку, дозволяючи контролювати обширну зону поліських боліт, через землі деревлян та дреговичів, аж до земель волинян… Таким чином варяги могли здійснювати управління всіма теріторіями навколо них - ефективно збирати данину і швидко пересовувати свої сили для придушення заколоту, якщо якесь плем'я відмовлялося платити данину. Землі на південь від Києва були багаті на чорнозем, що майже завжди забезпечувало добрі врожаї. До Києва також вели торгові шляхи південних кочових племен, що жили в степах по сусідству зі слов’янами. І звичайно головний торговий шлях - з варягів у греки - від самого Новгорода, потім уздовж Дніпра і до Чорного моря давав неабиякий зиск тому, хто правив у Києві… Бо кожен торгове судно платило десяту частині вартості товарів варягам за безпечний прохід. І кожного року у листопаді, після закінчення осінньо-польових робіт, коли комори слов'ян ломилися від збіжжя нового врожаю та іншого добра, приходили варяги, забирали свою частку  у щойно збудовані для них човни-лодії, відбирали найкращих рабів та пливли до Константинополя – столиці Східної Римської імперії і продавали або обмінювали плоди слов’янської праці і їх самих на щось, чим багата була грецька земля. А багата вона була і тканинами, і дорогим вином, і різними коштовностями…