У якій детально описується нещасливий для Віщого Олега перебіг битви, а також розповідається про його доблесть та мужність його воїнів.

Найхолодніший час ночі якраз перед світанням. Незважаючи на літо, холод прийшов із середньоазійської пустелі, хозарські вартові куталися у свій теплий одяг. Ніч приносила з собою дивні фантазії -  іноді важко було зрозуміти, чи це обережний крок, чи просто шелестіння вітру у траві. Крик сови чи клич розвідників ворога. Ніч була темна й непроглядна, мов смола, що ж приховувала вона? Дозорні дослухалися, напружували як могли свої очі, але це їм не дуже допомогло, бо всі вони були тихо зарізані в спину.

Олег пошепки віддав накази.

  - «Йдіть до їхнього табіру, так далеко, як тільки можете, вони не мають зрозуміти, що сталося, аж поки не буде занадто пізно. Посадіть на ножі їх стільки, скільки зможете!»

   Олег безшумно рухався через ворожий табір, обираючи собі жертв, аж поки не знайшов їх. Навколо вигорілого вогню спали покотом з десяток хозарів. Перший був пришпилений списом до землі прямо в серце, він так і не прокинувся. Другий встиг лише підняти голову, яка потім обрубана покотилася до вогнища, розбризкуючи кров на своєму шляху. Третій підхопився і прийняв Олегів меч у черево, кров пішла в нього з рота, він корчився у передсмертних муках. Могутньою рукою Олег кинув списа і влучив ще одному супротивникові прямо у горло і той забулькотів та захлинувся власною кров’ю. Все це сталося дуже і дуже швидко, але інші шість вже прокинулись і були готові до бою. Азарт заволодів Олегом, він хотів знати, чи зможе він, як у молодості прикінчити одразу шістьох? Він крикнув своїм охоронцям, щоб не втручалися.

 Вже почало розвиднюватись, ворогам стало добре видно один одному, тож хозари перегрупувалися і почали оточувати його. Один з них занадто наблизився до Олега і це була його помилка, розплата була швидкою і неминучою. Удар прийшовся прямо в незахищену шию, розсікаючи її і відділяючи голову від тулуба. Незважаючи на це, інші кинулися на Олега з двох сторін. Важкий і прямий двосічний меч був мов іграшка в Олегових руках. Він заблокував удар кривої хозарської шаблі з лівого боку, потім з правого, зробив коловий рух мечем, а потім, несподівано, тримаючи його обома руками, опустив його на голову найближчого хозара, а потім зразу відскочив. Як завжди Олег був впевнений у собі, він гадав, що у свої шістдесят легко впорається з рештою ворогів, бо він завжди вважав, що вдалий початок є запорукою вдалого завершення, ну, принаймі, для нього самого.

 Раптом хозарин, що був позаду, метнув списа, цілячись у Олегів живіт. Олег відбив удар, але кінчик списа глибоко розрізав йому ліву ногу. Інший з розмаху метнув у нього сокиру. Олег ледь встиг ухилитись, вона просвистіла у якомусь сантиметрі біля його обличчя.

 Вже побачивши небезпеку для Олега, охоронці поспішили йому на допомогу та швидко прикінчили хозар.

 Скоро поле битви вже було схоже на великий киплячий казан, а крики та брязкіт зброї заполонили все навколо. Невдовзі прибули посланці від передових загонів, вони сказали Олегу:

  - «Ми зараз можемо всіх їх перебити, але все ж їх надто багато! Нехай наші брати з табору приєднаються до нас!»

  - «Ні!» - мовив, мов відрізав, Олег - «Вже розвиднілося, тепер вони чітко нас бачать. А поки наші люди підійдуть, вони організують свою кінноту і змітуть нас нею, всіх разом… треба негайно повертатися!»

 Що ж вікінги перемогли, це була славна звитяга, бо майже дві тисячі мусульман було вирізано у цій сутичці, а втрати русів були мінімальними. Весь слідуючий день і частину наступного їхні вороги ховали загиблих і шукали ту частину своїх коней, що розбіглася по степу.

 І весь цей час урочистості та гуляння на честь великої перемоги, пісні та веселощі в таборі русів тривали день і ніч. Ба навіть Олег почав вірити у можливість перемоги… У другій половині наступного дня хозари відновили свої атаки, але вони не були надто потужними і без труднощів були відбиті.

                                                        ***

  Тієї ночі Олег побачив дивний сон - велика чорна змія з Аскольдовою головою звивалася і поступово наближалася до нього, заповзаючи йому на груди:

  - «Зраднику, підлий зраднику!» - злостиво шипіла вона, роззявляючи страшну пащу, з роздвоєним язиком…

Голосно застогнавши, Олег прокинувся, холодний піт вкривав геть усе обличчя. Зразу він аж підскочив, а потім якийсь час лежав нерухомо, намагаючись вигнати страшну картинку з голови. 

 - «Це все через задуху  у наметі!» - вирішив він. Голова сильно боліла з перепою на святкуванні, тому Олег вирішив подихати свіжим повітрям. Ця ніч була задушлива, з річки не було навіть найслабшого вітерця. Він поклав поклав руку собі на лоба, витираючи спітніле чоло, і вголос сам собі сказав:

  - «Заспокойся, це лише сон, просто дурний сон, ніч піде і забере його з собою…»

    Раптом його увагу привернув тихенький плескіт на річці.

  - «Що це таке може бути?» - майнула в голові думка. Ніч була дуже темна, ні місяця, ані зірок на небі. Він підійшов до води та вирішив знайти вартових, але нікого не було видно. Аж ось він наткнувся на одного, що був прямо під човном:

  - «Спить, п'яна свиня!» - подумав Олег і поворушив його своїм кованим чоботом - «Вставай, гад такий!» - той не реагував, Олег нахилився та торкнувся рукою шиї -там було липко, він підняв руку і відчув терпкий запах крові. Олег розвернувся і намагався щосили своїм громовим голосом вигукнути:

  - «Тривога, тривога - ворог у таборі, ворог у таборі, негайно всі до бою!»

  Хозари, зрозумівши, що їх викрито, більше не ховались, а почали нападати відкрито. До того їм вдалося річкою, на своїх човнах, де розмістилася майже тисяча воїнів, незамітно підібратися до човнів вікінгів. Вони звичайно знали, що човни охороняють, але ще знали що не надто ретельно, особливо після вчоряшньої довготривалої пиятики.

Бій розпочався в темряві та тривав до світання.

 Коли добре розвиднілося, Олег вирішив залізти на пагорб, щоб роздивитися навколо. Ось що він побачив.