Бек Веніамін приймає послів русів, дає дозвіл на прохід війську русів, запускаючи цим самим механізм подальших подій.

Веніямін уважно розглядав цих неохайних бородатих воїнів, що стояли перед ним у його власному великому палаці на пагорбі, що височів над Волгою.

  - «Кляті руси!» - подумки лаявся він - «Це не вперше, коли ця неспокійна, бурхлива і небезпечна орда загрожує його країні! І саме зараз, у цей час! Печеніги атакують зі сходу, і надмірне напруження усіх сил потрібне для того, щоби стримати їх! Як і завжди величезні зусилля необхідні для того, щоб держава пережила ці вічні шторми, які нескінченно наближаються зі сходу, звідки невтомно і постійно суне маса різних диких кочівників, що засліплені багатством Каганату та бажанням його отримати!»

  Розташований на північ від Каспійського моря, з морем, горами та безводними пустелями на південь, Каганат був єдиним бар'єром, що стояв на шляху нескінченних кочових племен до місця їхнього призначення - багатих земель Південно-Східної Європи та берегів Азовського та Чорного морів. Але все ж до цього часу каганат прекрасно впорався зі своїм завданням - знаходячись на перетині всіх шляхів він не став легкою здобичюю кочівників, а навпаки, навіть мав з цього свого розташування чималий зиск. Але Веніямін точно знав, що вони не зможуть воювати на заході й сході одночасно, держава точно не витримає цього, це буде фатально для неї. Він іще раз згадав, щоб підбадьорити себе, що не раз з гордістю порівнював свою державу зі Східною Римською імперією, яка існувала тисячу років! А всі загарбники, що століттями накочувалися на неї, мов хвили бурхливого моря, були переможені, якщо не силою, то хитрістю чи підкупом. Або нацьковуванням одних варварів на інших.

  А країна його багата. Так само, як Константинополь, що знаходиться там, де перетинаються всі торгові шляхи з Європи у Азію, та з Північної Європи у Південну, подібне було вірне й щодо Ітілю. Багаті купці з усього узбережжя Каспійського моря збиралися тут на своїх кораблях, торгували на багатолюдних ринках, платили мито. Ще більше платили, щоб піднятися вгору по Волзі, щоб дістатися таким чином до буртасів, чи Волзької Булгарії, а то й до далеких країн. Навіть тих, що були поблизу Балтійського моря та за ним. А єврейські та інші купці, що йшли зі Сходу на Захід або із Заходу на Схід із різноманітним товаром, для потреб різних племен!  Усі вони платили Каганату за перетин його земель, а гроші стікалися у скарбницю, мов повноводна річка.

  - «Зрештою розташування на перехресті має безліч своїх плюсів!» - думалося Веніамінові - «Просто іноді треба давати добрячого копняка диким варварам! Або, якщо в даний момент не можеш собі це дозволити, то засліплювати їхні пожадливі очі чимось блискучим!»

  Зараз, як і багато разів до цього, він з гордістю згадав своїх героїчних предків, що зупинили просування величезної мусульманської армії на північ від Кавказьких гір.

  - «Отже, зрештою, все не так вже й погано!» - подумав він, нарешті почувши Олегову пропозицію - «Ці руси просто хочуть вільного проходу до Каспійського моря, і вони повернуть зброю проти нас у тому випадку, тільки якщо я відмовлю їм! Крім того, вони обіцяють мені половину своєї здобичі, а це дуже щедрий дарунок!»

 Підбадьорений втішними думками, Веніамін схвально кивнув головою.

   Руси натхненно зустріли дозвіл Бека й Кагана. Багата земля Гіланду, Шиврана та Табарістану давно приваблювала їх. І зараз не була надто добре захищена. Довге перебування біля Саркела втомило та пригнічувало їх. Вони вже більше не були задоволені безкінечними пиятиками та місцевими повіями. І тільки вчасне прибуття посольства утримало їх від штурму міста.

Після того було десять важких днів, коли Олег і його люди поставили човни на спеціальні дерев’яні колеса, щоб перевезти їх до Волги, і з великими зусиллями подолали цей шлях.

  Вже спустивши човни у річку, Олег почав почуватися вільно, тепер він міг не боятися нападу хозар посеред степу, не маючи коней, коли його армія буде захищена тільки дерев`яними лодіями на возах. За домовленістю з беком вони минули Ітіль, не зупиняючись там. Люди із острахом розглядали цих білошкірих та величезних, лютих, бородатих воїнів, що повільно пливли повз них. Але цього разу буря їх проминула.

                                                  ***

  Коли човни увійшли в море, серце Олега почало сильніше битися від  давно забутого хвилювання, ніби він знову почувався молодим і сильним, як тоді, а далека країна, про яку так багато розповідали і яку він бачив лише уві сні, тепер чекала на нього та кликала до себе. Та зараз треба було налаштувати воїнів на відповідний лад:

  - «Ці кляті маври зовсім не не чекають на нас(для варягів всі люди, що жили на півдні були маврами), і ми впадемо на них каменем, мов орел на свою здобич, як сніг посеред літа на їхні нерозумні голови!» - сказав Олег своїм людям, він був втішений та задоволений собою і своїм планом, який йому видавався ідеальним.

 Море було більш-меньш спокійне, і після семиденного плавання вони прибули до берегів Гілянду. Це було вночі, маленьке прибережне містечко мирно спало.

  - «Вони мають надто сильно боятися нас, щоб намагатися чинити якийсь опір!» - зневажливо мовив Олег своїм людям - «Убийте їх всіх, лишіть тільки когось одного, нехай звістка про все це широко розійдеться по всій країні! Хай навіть думка про те, щоб опиратися нам не приходить їм у голову!»

  Це було жахливе видовище - посеред ночі вікінги вдерлися до того нещасного селища, вони вбивали, гвалтували, палили, лишаючи пустку та руїну після себе. Лише кілька людей з цього нещасного містечка змогли дивом врятуватися. Подібно гірській лавині руси сунулись вглиб Гілянду. Тепер вони розжилися кіньми, кращими арабськими скакунами, а вершниками вони стали ще більш страшною силою. Подібна доля спіткала Шивран, далі черга була за Табаристаном.