. У якій йдеться про Ольжин приїзд до Києва та знайомство з чоловіком, майбутнім князем Ігорем.

Інгвар стояв на березі і дивився, як наближаються човни, про прибуття яких повідомив гінець. Мимоволі в голову закрадалися різні думки. Він так довго на це чекав, все чекав і чекав - він стомився чекати. Бо чекання було все його життя.

  Спочатку, він чекав, коли йому виповниться шістнадцять, обіцяний вік для отримання влади. Але цього так і не сталося. Потім, він чекав, коли його прихильники здолають дядькових (якій насправді не був його рідним дядьком). Але сподіватися на це було безмежною дурістю, і не сталося цього в першу чергу через славу, популярність та безмежну віру  у військову удачу Олега, у обдарованість його, як великого полководця та небажання воїнів змінити таку велику людину на якогось нерозумного молодика із великими амбіціями, але з куцим талантом.  І тепер він чекав на смерть свого дядька, котрому вже було за шістдесят, більш ніж зрілий вік на ті часи! Але, от прикрість, Олег ніколи не виявляв жодних ознак занедужання.

  Тож зараз Інгвар гадав, що може за допомогою Аскольдової партії  та своєї молодої дружини, яка очолить її, зможе нарешті усунути старого матерого вовка від влади…

Все було готове до урочистої зустрічі…

 Коли лодії причалили, Олег намагався взяти Ольжину руку і повести її на берег, то вона її висмикнула, та він поводив себе так, ніби цього й не сталося…

 Аж ось очі Ігоря та Ольги зустрілися…

  Вона була молодою, навіть занадто молодою, але все рівно чітко було видно її горду поставу, з граційно закинутою голову. З першого погляду було видно, що вона знатного роду. Біла шаль покривала її темне волосся, голову прикрашав обруч з червоною діадемою.

  Майже весь Київ зібрався тут, бо всім сказали, що пригощатимуть всіх та досхочу! До того ж всім на власні очі хотілося побачити юну княжну. Коли прибулі зійшли на берег, то почувся сильний Олегів голос. Він говорив мовою полян - давньоукраїнською мовою, щоб кожен міг його зрозуміти.

  - «Київський люде! Ми зібралися тут, щоб привітати нашу князівну, внучку славетного Аскольда Великого! Ви повинні присягнути їй у вірності! Всі на коліна перед вашою законною господинею!»

  Усі, окрім Олега та Інгвара стали на коліна. Ольга раніше не знала цього відчуття, відчуття безмежного захоплення та влади. Від виду стількох чоловіків саме перед нею на колінах їй перехопило подих. Це надихало і хвилювало її, голова почала кружитись та паморочитись, сп’яніння владою не проходило, навіть після усвідомлення, що це ті самі люди і те саме місце, де вбили її діда. Та вона знала, що її завжди готували саме до цієї події. І ось тепер вона саме в цьому місці і в цей час.

 Народ підвівся з колін. Пролунав Олегів голос Олега:

• «Ворожнечу скінчено - ми, що були Руси, Дани та Поляни - тепер одна неподільна нація. Ми ...» - і тут він раптом зупинився, бо зовсім інший голос - юний та дзвінкий, обірвав його, змусивши замовкнути. Ольга перехвилювалася, а  її промова справила ефект вибухнувшої бомби.

 - «Люди мої, ви бачите мене, я тут заради вас! Присягаюся та обіцяю вам, що справедливість здійсниться! А я завжди буду чесною! Це моя клятва всім вам! Я хочу, щоб Київ став великим і славним, я вірю, що так буде! Хай живе Київ!»

 Натовп вибухнув схвальним гулом і довго не міг заспокоїтись.

-  «Ні, я такого їй точно не подарую!» - ошелешено думав Олег. Він не звик, щоб хтось перебивав його, та ще й отримував схвалення натовпу, це неабияк вдарило по його самолюбству і ще розлютило його. Вона сказала про справедливість, а це можна було розуміти двояко. І тут він зрозумів, що припустився величезної помилки. Бо замість молодої, дурної, слухняної дівчини - його маріонетки, яка повинна була допомогти йому тримати в руках племінника, він, схоже, отримав інтригантку, а ще нового серйозного супротивника. Це відкриття неабияк засмутило, змусило його нервувати, та лише на якусь мить. За хвилину він знов опанував себе, став впевненим і сильним, як і раніше.

  - «Князю Інгваре, твоя наречена тут, привітай її і нехай розпочнуться веселощі на честь князівського весілля!»

 Інгвар уважно розглядав свою наречену. Не висока, але не низька, бліде аристократичне обличчя, чорне, мов смола волосся і темні очі, що горіли ненаситним живим блиском. По виду зовсім юна, та як швидко вчиться!

  - «Чого ж вона прагне?» - мислив він собі - «Ну, звичайно, того, чого і я сам - слави, багатства, народного визнання та любові!»

 Чи сприятиме це його власним політичним амбіціям, він не знав, точніше кажучи, сумнівався в цьому. Але принаймі разом вони можуть спробувати, принаймні спробувати, хоч якось протистояти Олеговому впливу.

  - «Ну що ж, незабаром ми про все дізнаємося!» - подумалося йому.

Тривале перебування в тіні дядька справило на нього гнітючий вплив. Його сірі очі, колись живі і повні надією, тепер стали тьмяними і безбарвними, обличчя блідим, очі часто червоні з мішками під ними від безсонних ночей та постійного зловживанння міцними напоями. Щоб якось приглушити страх. Cтрах бути вбитим уві сні.

Навіть зараз недбала шевелюра на голові і розкуйовджена борода робили його схожим на якогось неохайного переляканого кота, який був завжди наїжачений і готовий стрибнути, тільки но з'явиться небезпека. Він виглядав набагато старше своїх тридцяти чотирьох років.

   Інгвар зробив зусилля, переборюючи невпевненість, та виступив вперед:

  - «Ласкаво просимо додому, Хельго, дай-но мені свою руку!» 

  Він узяв її за руку - Ольга відчула, що його рука холодна, липка від поту та знервовано смикається. Натовп знов почав радісно гудіти, люди раділи в передчутті грандіозної гулянки та попойки. Неподалік були виставлені величезні столи, що ломилися від наїдків та напоїв. Сьогодні будуть почастовані всі охочі, а таке буває не часто. А процесія - Ігор та Ольга попереду, потім Олег, а потім усі кращі київські люди, вирушила на Старокиївську гору, де Олег наказав побудувати новий двоповерховий палац для княжої пари.