Про обставини життя майбутньої княгині Ольги, оскільки Ростиславове життя тісно пов`язане з її, а також оповідається про Віщого Олега.

Ольга мовчки дивилася на мертве тіло свого чоловіка, що було покладено на високій дерев’яній платформі і вдавано спокійно слухала послів. Колись між нею та її чоловіком були сильні почуття, принаймні їй так здавалося… Не дивлячись на те, що їх шлюб був скоріше політичним союзом… Хоча зараз ті дні давно у минулому. Отримавши, можна сказати з її рук владу, все дуже швидко змінилося. Тепер Ольга з вірної заступниці  та помічниці Ольга перетворилася на обузу та вічно нагадувала йому про старі страхи та те, яким нікчемою він був. А ще тому що краще за всіх знала, який він насправді слабкодухий боягуз. А цього не можна було пробачити… А безкінечні Інгварові зради…

 Та Ольга була перш за все політиком і мислила так:

  - «Хоча б за одне вбивство всі ці слов’яни заслуговують на найстрашнішу кару за підле діяння, а ще за своє нахабство - вони дозволяють собі біля тіла її мертвого чоловіка говорити про одруження з їхнім недолугим князем! Ні вони таки заслуговують на добий урок! Не кажуче вже про те, що їхній вчинок взагалі ставить під сумнів її князівську владу! І лише на тій підставі, що вона жінка! А це вже загроза не лише їй, а й усім київським людям загалом! Ні, я їм так цього не залишу, помста за вбивство князя буде жахливою, а живі заздритимуть мертвим, я це обіцяю!» - злісно думала вона.

Ольга насилу стримувала себе, але тоді вона говорила собі – заспокойся, помста - це їжа, що смакує холодною! Та було ще дещо, що змушувало її тримати розум ясним та холодним. Хоча всередині ще Ольга вся кипіла і могла показати норов, та ситуація не була такою простою і однозначною. Бо загибель князя була певним рубежем за яким на неї чекало невідоме. Її власне майбутнє могло зараз висіти на волосині. Тому що жінки в русів ще ніколи не мали верховної влади. І тому, щоб в першу чергу завоювати повагу княжих дружинників, вона мала діяти дуже і дуже жорстко, показавши силу та рішучість, виявивши непритаманну їй як жінці жорстокість. Інакше її та малолітнього сина просто знищать… Колись давно її життя вже висіло на волосині, так спогади про справи давно минулих років мов блискавка пронеслись в її голові.  

 Ольга згадала той далекий день, коли їй було лише чотирнадцять, а не сорок сім, як зараз. Вона була всього лиш молодим невинним дівчам. Дівчам з беззаперечно гарним родоводом…

Вона народилася у Плісках в Дунайській Болгарії, у 898 році. Її матір'ю була Інгрід, дочка великого князя Аскольда, справжнього князя русів, батьком - Осмонд, його найкращий друг та радник. Одного разу Ольга почула, як він переповідав їхню сумну історію.

  - «Ми вважали їх  дружнім племенем, вони правили в Новгороді і ми часто ходили у спільні походи, і ​​коли вони одного разу попросили нашої допомоги, то сам Аскольд разом з Диром вийшли на берег, щоб привітати дорогих гостей. Але це була пастка. Аскольда та Дира було підступно вбито Олегом та його людьми.

 Наші люди хотіли помститися за його смерть, та Олег сказав їм:

 - «Ваш князь мертвий, ваш опір не поверне його! Я поважав його, тож він буде похований з честю, як і належить князеві! Але хоробі руси, заклинаю вас, подумайте… Бо я можу бути вашим новим князем, а зі мною на чолі наша армія буде непереможною, у вас завжди буде всього вдосталь, а здобич я ділитиму чесно! Бо об’єдниним силам Києва та Новгорода ніхто не зможе протистояти - ми наведемо жах на всі ці дикі племена. Усі вони схиляться перед нами і навіть могутня Римська імперія платитиме нам золотом!

 Більшість наших людей пристали на його пропозицію, таким чином зрадивши нас. А всі інші, так само як і ми, повинні були тікати, спочатку до Тмутаракані, потім в Дунайську Болгарію, подалі від довгих Олегових рук.

 Але навіть ті з наших, хто прийняв його пропозицію, ніколи не були аж надто вірними йому, завжди вважаючи його узурпатором.

 Крім того, ми - руси зі Швеції, а люди Олега - дани, навіть наша мова дещо різниться!»

 А одного дня Олег знайшов їх у Болгарії, в той чорний день Ольжина родина почала готуватися до неминучої смерті, але всім на диво Олег сказав:

  - «Я хочу покласти край цій ворожнечі!»

  - «Але ж яким це чином?»- не зміг стримати здивування Осмонд. 

  - «Хельга має вийти заміж за Інгвара, сина Рюрика, і тоді обидві наші партії будуть цілком задоволені. Це й буде кінець міжусобиці!»

 На цей раз вони повірили йому.

 По дорозі до Києва Ольга й Олег сиділи в одному човні. Спочатку Ольга мовчала, але дорога була довга і вона незчулася, як відчула  дивний інтерес, що пробудив у ній цей незнайомець, який був триклятим вбивцею, якого так сильно зневажали в їхній сім’ї. До того ж вона так хотіла знати всі відповіді на свої питання.

 - «Чому ти вбив мого діда?» - без передмов випалила вона, коли зібрала всю сміливість докупи.

 - «Тому що це те, на чому стоїть світ - убий сам, або вб`ють тебе!» - Олег посміхнувся - це мале дурне дівча кілька днів вперто мовчало, а тепер нізтого-нізсього зважилося напасти на нього… що ж це цікаво… Олег говорив, ліниво розтягуючи слова, з цікавістю розглядаючи малу нападницю…

 Та Ольгу це тільки більше розпалило:

- «Але ж мій дідусь не хотів тебе вбивати, ти, брехливий виродку!» - запекло заперечила Ольга.

  - «Так, це правда, не хотів, це правда, але певним чином міг би…» - відповів Олег спокійно та безтурботно.

 - «Ти верзеш казна-що!» - як могла зневажливо промовила Ольга.

 - «А ось і ні!» - не погодився Олег - «Якби він лишився живим, то мертвим був би я! І я точно ніколи не мав би тих досягнень, що стали можливими, після того, як я отримав Київ! Тож між мною та славою і величчю стояв твій дідусь, я змушений був забрати його життя! Мені дуже шкода, він був хорошою людиною, але інакше я не міг…  а ще це спосіб, яким існує цей світ!»

 Незнайомець, який сидів перед нею, мав довге, спокійне, яке навіть могло би здатися шляхетним обличчя, якби не безліч шрамів, з блідою шкірою. Його сірі, кольору осіннього неба очі дивились на неї зверхньо, трохи повчально, він говорив з нею як з нерозумною, нерозважливою дитиною, якою вона, по великому рахунку, і була.