***

– Але як…

– Не забувай, брате Ґабріелю, ким була праматір, – Суфет Аллен повільно увійшов до кімнати, підійшов до породіллі та провів рукою по росяному лобі. Співчуття в його очах змінила радість з якою він поглянув в очі Макдауелу. – Сили невідомі нам оберігають це янголя і роблять усе, щоб швидше вона могла захистити себе.

– Суфете, – лікар привітався кивнувши головою та злегка вклонившись.

– Освальде, давно не було тебе у Саміті. Брати хочуть, щоб ти провідав нас разом із новоспеченим татусем.

– Я не поїду, – буркнув Макдауел. – Олланде, ти знав про нашу дівчинку. Чого ж не допоміг урятувати Нетту? Ти ж знав чим закінчаться пологи? Чи гадаєш, її втрата спонукає мене приєднатися до Саміту? – образа сповнена претензії та злості наповнила простір між двома давніми знайомими, які вічність браталися.

– Місією дочки твоєї буде переродження Ветеріс, зовсім скоро посівши гідне місце у Саміті Вічності. Вона іморталіс із міченою кров’ю, яку після статевої зрілості сама даруватиме усім дозрілим та гідним вічності. Допоки останній іморталіс не позбудеться залежності від «Віте». Кров’ю, яка зможе навертати до вічності будь-яку істоту. Але будь певен, мудрість дитини твоєї не дасть чинити зі смертними подібного. Розумітиме вона, що безсмертя не лише безцінний дар, але й заважкий тягар. Тягар, який смертний світ не може нести масово в імення сил, які підтримують життя у цьому бутті. Бо що є життя без смерті? Що важитиме життя без можливості продовження роду людського?

– Поступове зникнення, бо й нас можна убити, – Кейла підійшла до Суфета та обійняла його, мов брата, якого давно не бачила.

– Вірно, моя люба, мудра Кейло. Я бачив, що станеться, коли нашу таємницю дізнається загал. Бачив таким страшним цей світ, що й розповідати не буду. Тому навіявши низку міфологічних персонажів Саміт Вічності забезпечив собі деяке алібі у сфері «казковості», так би мовити. Чого вартує лише популяризація образу вампірів, чи тих самих вовкулак, зомбі і так далі. Ми не існуємо, бо ми лиш легенди та міфи зібрані в єдиному образі.

– Тобто, небезпека нашого викриття була доволі високою?

– Була й не раз, але зараз видіння втратило строк придатності, завдяки вам. Кара таких як Дікенс має бути показовою та жорстокою, щоб вони не рвалися до панування над смертними. Такі як він можуть спричинити масові навернення й хаос страшніший та згубніший за чуму. Але цей первісток, ця крихітка зможе силою думки змінювати спогади смертних і висушувати кров свою із порушників «Присяги іморталіса» одним поглядом. Вона боронитиме цей світ від вічності, яка й може погубити його, від іморталіс, які посягнуть на дар людського життя задля панування.

– Плювати я хочу на все це, Аллене! – крикнув Ґабріель. – Твої балачки нічого не міняють. Я не приєднаюсь до вас. Ти міг врятувати ту, яка привела на світ пророче дитя. Ти міг врятувати ту з якою я злився. Єдине слово твоє могло порятувати нашу родину. Як же ти міг, Олланде, ми ж разом стільки пройшли?

– Міг, бо не я мав її врятувати, а ти, Ґабріелю! Дай ім’я своїй дочці, яка мала народитися від смертної.

– Як я тепер дивитимуся їй в очі, що не допоміг її матері вижити, маючи при цьому на руках усі інструменти?

– Подякуй малечі, що й тебе зможе порятувати за кілька років, які ти ще протягнеш на «Вітеріс». Приймай раз на рік, бо мітка зникла з тіла дружини твоєї й більше не виснажуватиме твого тіла покликом захисту.

– То це був поклик захисту?

– Так вийшло через ваше злиття. Вона надто цінна, щоб не виснажувати тебе.

– Краще б виснажила до кінця, але жила.

– Подякуй краще дочці за першу кров, яка мала міць, що лиш у майбутньому у ній прокинутися має.

– Що ти зараз хочеш сказати? Говори прямо!

– Ґабріелю! – лікар Освальд підійшов до Нетти намацуючи пульс. – Здається я знаю, що Суфет має на увазі.

Макдауел та всі присутні обступили стіл, де лежала ще хвилину тому, здавалось би, мертва жінка.

– Пульс пришвидшується, Ґабріелю, ми не втратили її, – док посміхнувся і продовжив слухати серцебиття.

– Олланде, чого ти відразу не сказав? Суфете Аллен?!

Чоловік вийшов із натовпу оглядаючись та шукаючи друга, якого вже не було поміж них. Вибігши на терасу він лиш почув звук авто, який завівся і віддалявся від будинка. Повернувшись до столової, перед ним за руки тримали виснажений, але усміхнений сенс його вічності – його кохану жінку.

– Здається я повернулась до вас, Ґабріелю, – посміхаючись, тихо мовила вона.

Макдауел мовчки підійшов й похапцем обійняв її, занурившись обличчям у м’яке волосся й такий рідний тілесний аромат. Пройшов якийсь час, доки він зміг промовити:

– Знайомся, люба, це наша донечка, Абіґель.

Ноги матері підкосилися, але чоловік підхопив її сильніше.

– Доки всі процеси в організми Нетти лиш відновлюються, раджу їй швиденько прийняти душ, перекуси та лягти відпочивати, – мовив лікар. – Лів допоможе їй із водними процедурами. Ми тут із хлопцями приберемося. Кейла, потурбується про їжу. А ти, Ґабріелю, будь з дочкою.