X. ПОМИЛКА

На паркінгу у протилежному боці від автомобіля Кейли стояв громіздкий чорний позашляховик Карієта. Щоб не попастися хлопець запропонував психологічну хитрість:

– Все найцінніше варто ховати на видному місці. Ти сядеш за кермо одягнена у мій плащ і прибереш волосся максимально під комір. Губи нафарбуй яскраво, не характерно для себе. Якщо є окуляри для роботи за комп'ютером, а в тебе вони мали б бути, одягни, щоб здавалося ніби вони для корекції зору.

– А якщо впізнають?

– Не впізнають. Візьмеш телефон у праву руку, ніби розмовлятимеш з кимось, трохи прикривши профіль.

– Куди ми рушаємо?

– До аеропорту. На всякий випадок я забронював два квитки у Вашингтон.

– Вашингтон? Забронював? Але ж я могла не погодитися на втечу, і взагалі, Ґаб нас швидко знайде. Ставлю, що у нього є там знайомі.

– У мене теж. Бери лише документи та речі необхідні на один день. У столиці скупимося і вже за добу рушимо далі.

– Куди?

– Де нас не знайдуть.

– Якось це все дивно.

– Ти поки думаєш, час спливає. Ти сподобалася мені ще при першій зустрічі. Я добре знаю який буває Ґаб, і як він поводиться з жінками. Твоя втеча була передбачуваною, бо я відчув між нами зв'язок.

– Я ...

– Між іншим, я рятував від нього і твою попередницю.

– Попередницю? А де вона поділася?

– Ґабріель намагався навернути її, але слабке людське тіло не сприймало еліксир належним чином. Бідолашна загинула, не вийшовши з того чортового будинку.

– Ти з нею теж спав?

– Нам з Ґабом дійсно подобаються одні й ті самі жінки, але з Елізабет я не був. Вона на момент нашого знайомства була уже досить кволою та доволі замкненою. Ти не рівня їй. Тобі «Віте» дає життєві сили та красу.

– Я не приймала нічого.

– Я прекрасно чую твій аромат. Ти приймала не багато, але вливання були. Не бійся, цього замало, щоб ти навернулася. Але достатньо, щоб квітнути зсередини.

– Ти не можеш помилятися?

– На скільки я зараз розумію, все це робили з тобою не погодивши? Ми поговоримо, коли дістанемося додому, а зараз час рушати.

– То він поїв мене цим лайном проти моєї волі? Нащо?

– Щоб хотів навернути, то уже б зробив те і не ставив під загрозу твоє життя, та й Діккенси відвалили б. Очевидно ти треба йому людиною, може надумав приєднатися до суфетів.

– Я не знаю про що ти, але мене щось нудить. Певно нервове. Годі з мене подробиць, рушаймо доки я в силах сісти за кермо.

Її живіт скувало незрозумілим болем у самому низу, але тримаючись впевнено Нетта вивела авто з паркінгу перед самим носом спостерігачів. Кейла стривожено дзвонила комусь навіть не поглянувши у їх бік. Дівчина здогадувалася, що очевидно вона дзвонила їй, але вимкнений мобільний мовчав. Виїхавши на головну трасу вона мало не втратила управління. Нудота різко перейшла у несамовитий спазм у районі шлунку. Біль змусив її зойкнути, але руль вчасно схопив Карієт.

– Що з тобою?

– Сама не розумію. Таке враження, що я отруїлася.

– Виїдьмо за місто, там пересядеш на пасажирське. Нам ніколи зволікати, певно Кейла вже виявила твоє зникнення.

За містом Нетта уже не змогла вийти з автомобіля самотужки. Карієт допоміг їй стати на ноги, оглядаючи бліде, стомлене обличчя. Кілька хвилин він просто дивився на дівчину шукаючи причини раптового недугу, доки хтось буквально не відірвав його від неї. Схопившись за дверцята автомобіля та розглядаючи не дуже чітку картинку перед собою, Нетта боролася із жаром та одночасним холодом, що буквально шматували її зсередини та зовні. Карієта тримали двійко дебелих чоловіків у ділових костюмах та кам'яними обличчями байдужості, проти яких він здавався безсилою дитиною.

– Гарна робота, синку, – задоволено мовив Діккенс, неспішно наблизившись до молодика, випустивши з рота дим від грубої сигари прямісінько йому у розпашіле від злості обличчя.

– Прибери своїх псів, Берні.

– Ти не дзвонив. Нам довелося вистежувати вас самотужки. Недобре якось, не по-дружньому, Карієте. Що, теж вподобав дівку? Невже і ця не перенесе навернення? Що ж вони такі браковані всі?

– Вона не мічена, мітки немає.

– Не роби з мене дурня, – крикнув Діккенс. – Тіан трохи понишпорив у її фотоальбомі й показав знімки у купальнику. Вона з роду Макдауелів.

– Що? – Нетта не повірила власним вухам.

– Що вони зробили з тобою, квітко? Таке враження, що тебе вже спустошили, – чоловік рванув комір її кофти, оголяючи татуювання. – Силу твоєї крові не приховати ось цим.

– Не чіпай її! – кричав Карієт, але вирватися з лап здорованів не міг.

– Ти приберіг її для себе, щеня?

– Я не думав відпивати її крові.

– Даремно я розповів тобі про свої дослідження. Ти зрадив того, чия кров у тобі, що ж я від тебе міг вимагати? Ти звик брати чуже безцеремонно та без докорів сумління.