VIII. Приголомшлива знахідка

Ніч здавалося навмисне сповільнювала рух годинникових стрілок, щоб захистити таємницю Ґабріеля Макдауела. Можливість прослизнути до підвалу здавалася все більше примарною з кожною годиною, поки нарешті майже опівночі місис Пойт не пішла до своєї спальні, яка розташовувалася у невеличкому крилі першого поверху, а Кейла подалася у ванну кімнату. Єдиною перепоною для задоволення її цікавості залишився охоронець. Приготувавши каву та додавши всього кілька крапель снодійного, що безпечно стояло на видному місці у кухні, Нетта привітно всміхаючись пішла у кімнату охорони. Довірливий Ділан без сторонньої підозри випив запашний напій і вже за п'ятнадцять хвилин заснув міцним сном.

Нетта подалася до себе, озброївшись мобільним телефоном, який мав слугувати ліхтариком, на всякий випадок. Аж раптом у двері спальні постукали. На порозі стояла Кейла.

– Думала, ти спати збиралася, – мовила нічна гостя, оглядаючи трохи переполохану дівчину. – Все гаразд?

– Я... Ґаб так і не телефонує, мені не зрозуміла його поведінка.

– О, люба, він обіцяв скоро повернутися. Розмови з тобою робитимуть його менше сфокусованим на справах. Він на всі сто відданий роботі, ти маєш розуміти це, як ніхто інший.

– Я теж була віддана справі свого життя, доки він не вирішив за мене, що я маю пожертвувати нею.

– Ти у зоні ризику, тому...

– А чому я маю вірити йому, коли він не довіряє мені? Скажи, Кей, чому?

– Бо в цьому весь Ґабріель: таємничий, суворий та звихнутий на роботі.

– А як я залишуся надовго, він так і уникатиме мене, коли працюватиме?

– Тобто як залишишся? Хіба ти не прийняла рішення бути його парою?

– Я хочу бути його коханою дівчиною, а не просто парою, партнером по ліжку, чи співмешканкою.

– Ти надто близько все сприймаєш.

– Я сприймаю все так, як бачу й відчуваю. Вибач, але я хочу побути одна, може піду до бібліотеки щось почитаю, щоб відволіктися.

– Я складу тобі...

– Не варто. Ти весь день провела з Роєм, певно втомилася. Мені не потрібна нянька. Йди відпочивай.

– Так, ми з Роєм дуже зблизилися останнім часом, але його компанія не виснажує, а навпаки заряджає.

– Бо такими стосунки й мають бути, а не як наші.

– О-о, Нетто, ти краєш мені серце. Що я можу зробити? Хочеш поговорю з братом?

– Не варто, лиши мене, будь ласка.

– Але...

– Я до бібліотеки, а ти йди відпочивай.

Спровадити дівчину виявилося не так вже й просто, але розігравши сцену депресії у бібліотеці Нетті вдалося те зробити. Ситуація з Ґабріелем насправді дуже засмучувала її, але цікавість до його таємниці блокувала сум. Пересвідчившись, що Кейла у своїй спальні допитлива дівчина не вмикаючи світла у коридорі пішла до підвалу, який дійсно виявився відчиненим. Вона зайшла відразу ж мало не впавши на сходах, які починалися раптово, майже від самого порогу. Намацавши вмикач світла, їй вдалося частково розвіяти свій страх перед невідомим та адреналін від щойно пережитого майже падіння у цілковиту темряву. Нетта побачила перед собою довжелезні, вузькі й досить круті сходи, йти якими доводилося дуже обережно та досить довго. Температура повітря повільно знижувалася, допоки не показалася холодна кімната без жодного вікна. Абсолютно білий, стерильний простір, невеличкий письмовий стіл, чималий сейф позаду, теж білого кольору, велика морозильна камера і двійко дверей, одні з яких мали якусь кодову систему захисту. Розглядати там не було особливо чого, окрім вмісту тієї самої камери, наявність якої дивувала. Зверху на кришці стояв планер із недалекими датами й прізвищами, серед яких було і відоме їй – Кларсон.

– «Нащо ж тут потрібна ця морозилка? Що можна зберігати казна-де під сімома замками? А цей стіл… Ґабу кабінету мало?»

Доклавши чималих зусиль важкезна кришка морозилки все-таки була відчинена. На зовні вирвався непроглядний морозний серпанок. Біла хмарина вкутала обличчя дівчини, звівши судомою кожну його клітину. Коли пелена нарешті розвіялася і вона зазирнула у середину, то побачила сотні невеличких довгуватих пакетиків із цупкого целофану, чи схожого на нього матеріалу. Оскільки розгледіти вміст було неможливо через морозний наліт по поверхні обгортки, замерзлому на кістку редактору довелося взяти один пакет до рук і довгенько гріти його у льодяних руках, пританцьовуючи на місці та дихаючи у долоні. Коли, як виявилося, рідина у середині трохи розтала то від чорного замерзлого осередку потекли багряні краплі. Відступати було недоречним, а продовжувати дослідження на місці не можливим через непривабливий температурний режим. Прихопивши невідомий об’єкт вона поспіхом покинула підвал, який породив до себе ще більшу цікавість.

Покинути місце розслідування вдалося непоміченою, так само і відвідати кухню, де у теплій воді решта рідини доволі швидко розтанула. В’язка, темно-червона рідина схожа на кров викликала непереборну огиду та легку паніку, але здоровий глузд висміяв подібне припущення. Нетта насторожено відрізала кут упакування відразу підтвердивши усі свої дивакуваті, здавалося геть безглузді здогадки. Металевий, солодкуватий, злегка гнилистий аромат заполонив її легені, змусивши все у середині стиснутися щонайменше вдвічі. Нудота відразу підступила до горла, але різко відступила. Неочікувано дівчина вмокнула палець у червону краплину, яка показалася у розрізі пакета, і піднесла до губ. Всі дії втратили контроль на якусь хвилину і наче від незрозумілого дурману до тями привів гидкий гіркувато-солодкий та одночасно солонуватий присмак у роті.