VII. Непроханий гість

– Містер Макдауел, я з Бенджаміном від’їздила до магазину за продуктами та побутовою хімією, – швидко мовила місис Пойт, біжучи слідом за господарем від самих вхідних дверей.

Ґабріель мовчав у відповідь і лиш міцно ухопивши за руку Нетту тягнув її у спальню, прискіпливо озираючись і йдучи слідом за озброєним, високим, широкоплечим чоловіком середніх років.

 – На зміні зараз Ділан, – продовжувала домробітниця, – та камери не зафіксували нікого. Ніхто не заходив у будинок, ні з чорного входу, ні з парадного.

– Нетто, ти побудеш у ванній і вийдеш звідти лиш коли я особисто увійду, – затягнувши у покої й поспіхом відчинивши прохід у таємну кімнату, буркнув Ґаб.

– Що сталося?

– Вимкни звук у телефоні. Дзвониш Кей, якщо за кілька годин я не з’явлюся.

– Ти лякаєш мене, що трапилося?

– Можливо й нічого, але я маю бути певен.

– Хтось прокрався у дім?

– Поки не знаю. Надувний матрац, постіль та зарядні пристрої у шафі біля ванної. Будь тихою!

– Але я не хочу сидіти тут.

– Не поводь себе, мов капризне дитя.

– А ти не поводься, наче ти сторічний дід, який може все вирішувати за мене.

– Можу і буду.

Чоловік зачинив двері не дочекавшись відповіді. Нетта було хотіла наздогнати його, але на півкроці зупинилася.

– «Задам йому потім. Може дійсно хтось сторонній у будинку, а тут ще я почну сварку. Може це той Дікенс? А може ще є хтось, хто хоче насолити цій родині? Треба видихнути і зачекати».

Невеличка, але світла кімната, де завжди пахне кавою, оснащена за останнім словом техніки, слугувала охоронним центром будинку. Пропустити бодай низькорослу тварину було неможливо, бо камери оснащені системою нічного бачення та датчиками розпізнання невідомих об’єктів, не занесених у базу, відразу б сигналізували працівникам про їх наявність.

– Містере Макдауел, на відео не видно щоб хтось заходив у дім, – сказав молодий чоловік у формі схожій на охорону, стоячи за спиною начальника, який сидів перед монітором і уважно дивився на порожній коридор першого поверху.

– Але тебе щось же насторожило? Чому ти пішов в обхід? Що саме тебе спонукало?

– Здалося, наче почув кроки на другому поверсі, коли вийшов на кухню. Перевіривши, я нікого там не побачив. Лише відчинені двері у підвал.

– Ти не заходив? – металеві іскри полетіли від того питання і змусили охоронця відтягти комір сорочки.

– Ні, містере Макдауел. Я знаю, що не маю туди доступ. На всякий випадок зателефонував містеру Пойту, щоб поставити Вас до відома.

– Гарна робота, молодець. Відео з другого поверху пошкоджене?

– На долю хвилини картинку переривають шуми, потім ще раз через кілька хвилин, коли туди піднявся я. А так, можна сказати, що ні.

– Добре, Ділане, дякую. Можеш їхати додому, містер Пойт дасть раду сам.

– Я завтра буду відсутній.

– Пам'ятаю, доброї ночі!

Повільно і безшумно, наче хижий звір підстерігаючи здобич, Ґабріель пройшовся кімнатами другого поверху, а за тим зник на який час за дверима відчиненого досі підвалу. Вийшовши звідти уже без светра і весь спітнілий він відразу прийняв душ у спальні для гостей. Після чого зайшов до бібліотеки, налив у келих бренді і випивши його, мов воду, набрав чийсь номер:

– Він повернувся у місто, Кейло.

– Це точно?

– Зі сховища зникла доза еліксиру, яку я спеціально клав на видному місці. Двері залишені не замкнені, але були відімкнені ключем.

– Камери звичайно не зафіксували непроханого гостя?

– Ні! Він увійшов через таємний хід, не поставивши мене до відома.

– Але чого ж не подзвонив? Як не хотів, щоб ти дізнався про візит відразу, нащо виходив нагору?

– Можливо знову затіяв якусь дурну гру. Присутність Нетти і його повернення наштовхує на думки.

– Знову? Клянусь, що цього разу не пожалію його, навіть заради тебе, Ґабе.

– Я й сам його роздеру, коли знову утне щось подібне.

– Він з'явився, коли мічена наблизилася до тебе.

– У ньому моя кров, він може підсвідомо відчувати її.

– Мені не подобається це. Цього разу вона не просто охоронний об'єкт.

– Так вона... – чоловік закашлявся.

– Еліксир все повільніше впливає на тебе. Давно приймав?

– Близько пів години тому.

– Ти надто довго приймаєш «Віте». Тобі варто зробити те що маєш, цього не уникнути.

– Кей, я відмовився приймати сан та ставати членом Саміту тоді й продовжуватиму відмовлятися допоки... – закашлявся знову.

– Ґабріелю, не хочу втратити тебе. Ти не можеш більше зволікати. Її присутність робить тебе слабкішим. Ти маєш…

– Я пізнав вічність без власної згоди, тому залюбки пізнаю смерть поруч із нею. Наше злиття обірве мої муки.