III. День народження, чи день коли доля зіграла свій жарт?

В перший осінній день журнал, якому Нетта хотіла присвятити все своє кар’єрне життя святкував двадцятиріччя. Колись невеличка, доволі банальна редакція журналу «Лоск Ріверпорта» за ці роки переросла у відоме на не на один штат Америки солідне видавництво жіночого розважального, інформативного контенту «Лоск», й мало два напрямки видання онлайн та офлайн. Окрім святкування вечір носив і благодійну мету, де усі зібрані кошти за вхід перераховувалися на збудування дитячого садочка, для діток потребуючих спеціального догляду. Враховуючи соціальний рівень запрошених гостей сума обіцяла бути чималою. Директорат редакції умисно не фіксував вартість входу, щоб багатіям було соромно дати мало.

Працювати редактором у такому виданні було вельми солідно та гордо. А враховуючи, що Нетта ще й головний редактор і похвала та почесті торкнуться її особисто, збір на міроприємство проходив доволі прискіпливо й старанно. Біла сукня-футляр довжиною до підлоги бездоганно сиділа на її стрункому, але жіночному тілі. Легка, але доволі цупка тканина ідеально згладжувала усі її вигини й підкреслювала принади молодості. Праве плече прикрашала велика, майстерно виконана квітка орхідеї, з тієї ж тканини, що й сам виріб. Дизайнер попрацював на славу поєднавши квіткову наївність на одному плечі з пристрасно відкритим іншим. Професійно вкладене волосся, візаж: сяюча шкіра, легкий макіяж очей та насичені червоні губи. Вона милувалася власним віддзеркаленням у салоні краси, додаючи останній штрих до образу у вигляді свого улюбленого парфуму.

Впевнено увійшовши у найбільшу залу «Вічної молодості», Нетті здалося що там зібралося мало не усе місто. Принаймні більшість публічно відомих осіб точно там були присутні: місцеві зірки, бізнесмени, представники різних галузей б’юті й фешн індустрії, навіть деякі держслужбовці. Звичайно з’явилися на захід і родина Кларсонів. Нетта навмисне не потрапляла їм на очі, щоб зайвий раз не відмовляти Рою у побаченні та крадькома виглядала, чи немає де Фреда. Страх переплітаючись з цікавістю брав гору, наповнюючи душу сміливістю поглянути в очі тому, хто можливо намагався її убити, зазирнути у душу потенційному кривднику та нарешті зрозуміти, чи є він насправді таким. Питання з його причетністю до нападу не стояло гостро, бо документально він дійсно перебував на той день в Італії, але для дівчини воно досі викликало підозру, острах, невпевненість.

Почалася вітальна частина заходу, ось уже й головний редактор успішного глянцю, Нетта Стоун проголошує промову, яку готувала не один день, за нею вже висловили свої привітання всі близько причетні та охочі.

– Пані головний редактор, ти велика молодчина, – до її столика підійшла колишня колега з якою вони разом працювали офіціантами.

Керрі доволі змінилася за ці роки й з непримітної дівчини в окулярах та низьким, зализаним хвостиком стала яскравою, впевненою у собі рудоволосою бестією, адміністратором ресторану, дружиною й матір'ю.

– Дякую, люба, ти теж задніх не пасеш, – посміхалася Нетта. – Як Нік, як малеча?

– Все чудово. Наш таточко надумав розширювати магазинчик й додати господарський відділ, але я поки наполягаю суто на продовольчих товарах.

– А чому б не дати йому спробувати? У вашому районі це могло б дійсно стати прибутковою справою.

– Ой, не знаю. Ти ж знаєш мене, ненавиджу починати щось з нуля.

– Тоді варто заплющити очі, зробити перший крок, а там вороття не буде. Не хочу наполягати, але гадаю, Нік все прорахував, знаючи його дотошність.

– Цього у нього не відбереш, – жінки розсміялася.

Нетта завжди хотіла такі родинні стосунки, як у них. Протилежності притягнулися настільки цупко, шестерня так надійно стала в рух, що попри всі розбіжності у характерах вони були гармонійною, цілісною, а головне щасливою парою. Ці двоє довго зиркали один на одного. Нік наважився покликати її подружку на побачення, лиш коли Нетта звільнилася. Наважився, бо зрозумів, що будь-якого дня люба йому дівчина також може звільнитися, може обірвати той крихкий зв'язок між ними у вигляді мимолітних посмішок, швидких поглядів, випадкових дотиків та незручності від перебування сам на сам.

Керрі обійняла подругу:

– Тут купа презентабельних чоловіків, Стоун, закохайся вже нарешті. Бо я часом заздрю твоїй свободі.

– Насправді немає чому заздрити, – посмішку дівчини стерла картина, яку вона побачила у натовпі, за спиною подруги.

 Ґабріель стояв доволі близько, щоб бути чужими для красивої, стрункої, мов виточеної з мармуру білявки у червоній довгій сукні, при цьому періодично торкаючись її руки. Попри його, як завжди, трохи заморожений вираз обличчя та холодний погляд серце Нетти боляче вкусили ревнощі, що узялися незрозуміло звідкіля. Розпач та гнів пройняли так, що аби їх можна було випустити через свисток, то свист чуло б усе місто.

– Стоун, все гаразд? – адміністратор помітила розчервоніле обличчя подруги, та недобрі іскри в очах. Прослідкувати за її поглядом не вдалося, бо Нетта вже відвела його, а людей було забагато, щоб на когось конкретного подумати.

– Все добре. Ходімо, проведу тебе і трохи вийду подихати свіжим повітрям.

– Кого ти там побачила?

– Здалося Рой сюди йде. Але то лиш здалося.

– Так ви й не можете зійтися?

– Ти як моя подружка Карла. Ми ніколи не будемо разом.