II. Вперше з того часу

Закінчення коледжу, університет в іншому окрузі, наполегливе навчання та робота за сумісництвом у місцевому журналі – крутили Нетту у вирі побутових подій. Дівчина робила неабиякі успіхи з письма, докладаючи чималих зусиль, тому заслужено закінчила виш з відзнакою. Маючи гарний досвід роботи за спеціальністю вона повернулася до любого їй Ріверпорта, де їй запропонували посаду журналіста у відомому жіночому журналі, хоч батьки очікували повернення доньки у рідний Юджин. Уже через пів року талановитий новачок змінила стілець пересічного журналіста на крісло редактора, а трохи більше як за рік стала цілком заслужено головним редактором журналу. Досягти таких вершин кар’єрних сходинок було нереально важко, але їх допомогли самовідданість, працьовитість і наполегливість.

На той час уже самостійна та витончено вродлива Нетта Стоун змінивши кардинально образ поспішила на вечірку присвячену її такому бажаному призначенню. Перефарбувавши волосся у вугільно-чорний, змінивши довжину на каре до середини шиї, одягнувши облягаючу чорну сукню, вона буквально летіла до рідних і друзів у ресторан, де колись підробляла офіціантом, у «Вічну молодість». Пройшло багато часу з її стрімкого звільнення. Кларсони абсолютно не тримали образи, бо знали про істинні причини. Тому вибір закладу був однозначний. Де ж святкувати таку радісну подію, як не у найкращому закладі міста, який відрізнявся особливою атмосферою й мав дуже яскраву історію існування.

Ще дід Роя, переїхавши у 1954 році у Ріверпорт, побудував цей заклад, який став відомий на весь штат Орегон. Тут працювали кращі кухарі, найспритніші офіціанти, інтер’єр був неабиякий вишуканий. Тоді американці полюбляли помпезність та розмах, і Рой Кларсон дав їм це сповна. Справи у «Молодості» йшли неабияк добре і сам містер Кларсон був чоловіком хоч куди. У свої п’ятдесят, старші люди казали, він виглядав максимум сорокарічним. Його знало усе місто в обличчя і просто обожнювали жінки різного віку. Але одного дня успішний бізнесмен зник, не відчинивши зрання ресторан. Містом ширилися плітки, ніби він таємно одружився зі значно молодшою від себе жінкою, з якою і власне втік від стороннього осуду.

Довгих п’ятдесят років заклад пустував. Через те, що власність залишалася у володіннях Кларсонів, ніхто не мав права зайняти будівлю. Відродили сімейний бізнес брати Кларсони – онуки містера Роя, які повернулися у місто слави діда після його смерті. Старший онук, названий на честь діда – Роєм, взяв керування рестораном на себе, додавши до назви припис «вічна». Він носив не лише дідове ім’я, а і зовні був дуже на нього схожим, якщо не брати до уваги бороду. Міщани сміялися, що старий так любив це місце, що повернувся до нього знову в образі онука. Менший же брат, Фредерік брав участь у житті сімейного бізнесу, доки не скуштував життя золотої, зіпсованої молоді. Періодично до синів із Вашингтона навідувалася їх матір, Міранда Кларсон, яка зовні більше походила на сестру ніж на жінку, що їх народила. Але пластична хірургія за гідну оплату спроможна зупиняти час, тому увагу місцевих це привернуло на перших порах.

Хай там як, а «Молодість», тепер «вічна», знову була найкрасивішим та наймоднішим рестораном округу. Заклад у досконалому стилі модерн з неперевершеною кухнею та музикою, де завжди був сервіс на вищому рівні, який не напружував враженням тюремного режиму для співробітників. Нетта сама добре пам’ятала, як приходячи у дружній колектив уже через годину роботи запал та енергія колосально била ключем. Тут хотілося викладатися на повну, працювати на вищому рівні, бути спеціалістом гідним такого місця.

Абсолютно усіма питаннями з управління персоналом й закладом займався суто адміністратор, що вельми вправно виконував покладенні на нього обов’язки й міг владнати будь-які конфліктні питання за раховані хвилини. Безпосередній директор лиш зрідка проходив своїми володіннями, мотивуючи й даючи кілька цінних настанов підлеглим. Але з появою Нетти все змінилося. Рой вперше самостійно провів співбесіду при прийнятті на посаду працівника нижчої ланки, зробив заради неї виняток з правила: «беремо тільки професіоналів», щоденно почав з’являвся на кухні, тривожачи персонал і новеньку, бо його увага була не дуже бажана. Містер Кларсон часто власноруч робив їй каву перед початком зміни та постійно оплачував персональне таксі додому. Такі жести неабияк насторожували, беручи до уваги, що достойною їх у його очах була лише вона.

Працівники які працювали давно, з появою Нетти вперше повноцінно поспілкувалися з босом, а якась частина жіночого колективу навіть таємно зненавиділа соплячку за те, що саме вона завоювала його увагу. Жінки мліли від нього, як одна, і правда було чого: вибухова чоловіча харизма поєднувалася із легкою брутальністю загального образу, уміння гарно говорити з манерами на вищому рівні, а як він ходив, певно і боги заздрили. При чому сама його зовнішність не мала яскраво виражених чеснот, але стиль в одязі, розважливий норов, манери та догляд за собою робили свою справу, щоб перетворити світло-русявого чоловіка середнього зросту й підтягнутої статури на бога у жіночих очах. Разом з тим Кларсон, який ввижався одним досконалістю, інших тримав у напрузі й здавався небезпечним типом. Не пояснити чому, але люди які не впадали від нього в естетичну ейфорію відчували себе загнаними у клітку звіра. І серед цих бідолашних була якийсь час і Нетта, доки не підросла та не відкинула купу зайвих установок із власної голови. Хоч би що там було у роки студентства, сьогодні дорослого, незалежного, молодого редактора чекав веселий вечір з чудовою компанією у респектабельному закладі, де зустріч із його трохи самозакоханим, але таким чарівливим власником неминуче передбачалася.

За роки їх тривалої розлуки Рой ніскілечки не змінився, зате відчутно внутрішньо змінилася сама Нетта. Його компанія стала доволі цікавою, а залицяння навіть на якусь долю приємними. Від його зацікавлених поглядів кров приливала тепер до щік, а не холоділа. Від компліментів голова хмеліла більше, ніж від шампанського, а не шукала способів куди утекти, щоб того не чути. Він здавалося б нарешті достукався до дівчини, яка бувши колись надто молодою не була спроможна оцінити його шарму. Але було у тій заманливій солодкості його образу ще щось. Як би він не проявляв симпатію, доброзичливість, манери вони перекреслювалося на самоті, коли Кларсон повільно скорочував дистанцію між ними.