Vitaliter

"Не можна кохати за риси обличчя"

Не можна кохати за риси обличчя,
За вигини тіла, за колір очей,
Якесь нерозумне настало сторіччя,
Де розквіт набула омана ночей,

Де темінь у світло вдяглася спокійно,
На глянці малює правдиву брехню,
Щоб розумом нашим погратись граційно,
І змусти вірити нас в маячню,

Яку би красу не носила людина,
В краси свої дні, свої терміни й час,
Пройде гарних посмішок чарівна година,
І раптом цей слід - вже навічно погас,

Усе повернеться до місця початку,
Всі образи наші, і тіла краса,
Для земної краси передбачив Бог крапку,
Щоб іншу красу ми взяли в Небеса,

Образ нашого серця й глибока душа,
Це краса, що дана нам навіки,
Тут не треба затрат і в розмірі з гроша,
Некрасиві душою - каліки,

І тут ліки собі, обирають самі,
Все залежить кому, що смакує,
Що знаходить вдивляючись в душі людські,
Куди з чим і навіщо - крокує,

Що собі заберем, що залишимо тут?
Однозначно лиш те, що невидно,
Хай на рештках краси, квіточки проростуть,
Щоб ту істину всім було видно,

Не закохуйтесь люди у те, що мина,
А лиш в те, що лишиться незмінним,
Сонце сходить лише - пропадає роса,
Не любіть усього, що є тлінним,

Не любіть лише зорі, блискучі на вид,
А любіть увесь всесвіт в людині,
Всю її велич, увесь її стид,
Її море душі у краплині,

Неможливо кохати за риси обличчя,
За вигини тіла, за колір очей,
Якесь нерозумне настало сторіччя,
Яке затуманило серця людей.

2020

Подобається

#512 в Різне
#48 в Поезія

Відредаговано: 07.05.2022