Нам по-житті потрібна лиш людина,
Душа якої здатна замінити всіх,
В очах якої, щастя нашого - причина,
А на вустах без слів, наївний, щирий сміх,
Нам по-житті потрібні теплі руки,
У дотиках яких кружляє кров,
Щоб серця нашого не застудились звуки,
І зберегли вогонь під іменем - любов.
З якою не на грані пустих сварок,
З якою легко, не в натяжку без причин,
З котрою завжди сонечко без хмарок,
Немає вияснень, пробачень і провин,
Коли у двох сердець одна лише мета,
І від пустих образ немає жодного сліда,
Одна любов й на двох одні слова,
Тоді в житті земнім і горе не біда,
Нам треба всім, одну чужу людину,
Що з плином часу найріднішою стає,
З якою ми народимо родину,
І все, що в мене є давно уже твоє,
З якою можна сісти й говорити,
Про все, що є у всесвіті й між нас,
Усе життя для неї в подвигах творити,
І не дивитись, що так швидко тане час,
Бо час іде, мине і не вернеться,
Його професія така чомусь сумна,
Багатство душ, одне це нам лишиться,
І серце тих людей в яких живе весна.
2020
Відредаговано: 07.05.2022