1. Єдине, що належить мені, - це мої думки. Працюйте зі своїм мозком. Працюйте зі своїм розумом.

1.

Коли росія в останнє напала на Україну, деякі українці виїхали з України. Таких "деяких" нарахувалось 5 млн...

Коли ми біжомо, хватаючи найнеобхідніше, найголовніше (звісно, дітей в першу чергу на руки), коли ми тікаємо вій війни, ми можемо взяти лише крихту того, що було в нас.

Коли лунає повітряна тривога, коли летять бомби, ми хапаємо своїх дітей (бо вони найцінніше, що у нас є), може встигаємо узяти наплічник з документами, з телефоном та зарядку до нього, та ще з деякими важливими необхідними речами, - ми біжимо. Може до бомбосховища, може до тамбуру за двома основними стінами будинку, на яких також тримається конструкція, то ми не можемо взяти усе, що накопили за своє життя.

З нами завжди наші думки, наші мрії, наші плани. Вони в нашій голові. Їх ніхто не може відняти у нас. Це - саме те, що належить лише нам.

Звісно, ми можемо впасти, вдаритись головою, захворіти - через що втратити пам'ять. Але тоді в нас появляться нові думки, нові плани та мрії. Старі забудемо, але здобудемо нові.

Наші думки - це те саме, яе належить лише нам.

І ще...

Ви завджи можете працювати зі своїм мозком, зі своїм розумом, де б ви не були.

Наприклад, коли я готую, коли щось нарізаю, я можу продумувати сюжет своєї книги.

А потім його записати, коли руки будуть вільні.

Ось, можна, навіть, так жартувати:

- Ти чому нічого не робиш?

- Я працюю зі своїм розумом.

І це, навіть, може бути зовсім не жарт. Якщо ви дійсно про щось думаєте, про щось розмірковуєте, вирішуєте якусь проблему.

Обдумали - а потім оприлюднили своє рішення. І поступили відносно нього.