І знову осінь...Жовте листя
Ізнизу тихо шелестить.
Дерева фарбами палають.
Душа в задумі ще мовчить...
Про що мовчить вона, спитаєш:
Про свою осінь, що прийшла.
Про те що сонце не в Зеніті,
Та ще не хилиться в Закат.
Про те, що не остигла ще від літа
І сонце струменить в Її очах,
Іще довкола все зігріте,
Іще не потонуло все в дощах..
Зненгацька хмара сонце заступає,
І мов перед дощем, душа мовчить
у ній розлився якийсь дивний спокій
не пустка ,ні,зовсІм інакший щем...
Відредаговано: 20.10.2021