Частина 3: Орден вступає у гру

Передмова

Голова ордену, вийшовши з катівні, підійшов до вартового, що крокує туди-сюди біля центральних воріт.

– Так, ану знайди мені Аслана та Коруна, хай прийдуть через півгодини до мене в кабінет.

– Пробачте, монсеньйоре, – відрапортував вартовий, – але їх два місяці як немає в замку.

Голова, який вже розвернувся, щоб іти до себе, різко зупинився.

– Тобто, їх немає два місяці? А де ж вони?

– Відряджені з секретним завданням згідно Вашого наказу, монсеньйоре!

Голові здалося, що він щось не так почув. Зиркнувши недобрим оком на зблідлого вартового, промовив крізь зуби:

– Ану повтори.

– Аслан та Корун, згідно Вашого наказу, відряджені на секретне завдання, – заїкаючись повторив вартовий.

– На яке ще завдання?! – визвірився головний Монтон. – Я нікуди їх не відряджав! Та в нас і завдань ніяких немає вже років десять.

– На секретне… Вони так сказали.

Голова ордену Монтонів подивився у небо. Який красивий захід, сонечко таке лагідне, а навколо рожевим блищить. Небо чисте-чисте, майже ні хмаринки, тільки багровий рум’янець навколо сонечка. І легкий вітерець, літній, приємний. Красиво так. А ти працюєш та працюєш, конячиш цілодобово. Життя отак проходить, а ти конячиш, світу білого не бачиш. От і сьогодні, з самого ранку в катівні, не ївши, не пивши. А тепер, виявляється, ще й вночі доведеться працювати… Голова сумно глянув на вартового:

– Ну що, пішли?

– Так я ж на варті, – бліде обличчя вартового стало синім.

– Та хто сюди зайде? – махнув рукою Голова. – А, і цей, алебарду залиш, вона тобі вже не знадобиться.

Він ще раз помилувався красивим багровим небом, вдихнув чисте вечірнє повітря з ароматами троянд, що ростуть біля замку, та поплентався за вартовим в катівню. Отак все життя в роботі й пройде.