Глава 5

– Все, любчику, я впоралась, – почув Радник поруч голос коханої.

Мілана, що прямо світиться від радості та вельми задоволена собою, всілася на трон, помахуючи віялом.

– З чим ти впоралась? – не второпав герцог, одним оком спостерігаючи, що відбувається на арені.

Йому ці ігрища взагалі не до вподоби, але треба. Ну от треба дивитись, вболівати, потім обговорювати, хто кому на ристалищі в пику дав, а хто ноги противнику переламав, та ще так вправно ламав, такий смачний хрускіт лунав – нічого кращого в житті не чув! Гидота якась, проте без цього нікуди, подібні заходи об’єднують, згуртовують. От навіть до незнайомої людини можна підійти та запитати: «А ви бачили, люб’язний пане, як тієї неділі на турнірі один лицар другому голову відкручував, голими руками, уявляєте?». І все, можна вважати, що знайомство відбулось, а якщо ще підете в таверну разом смакувати подробиці – ото вже маєте ліпшого друга на все життя. Головне, щоб ви обоє вболівали за одних і тих же лицарів. Комунікація, тьху ти!

– Ну як це з чим? – з подивом подивилась на коханого баронеса де Турі. – З усім. Всі придворні дами запевнили, що вмовлять своїх чоловіків.

– Вмовлять на що? – розслаблено, не відчуваючи нічого дурного, запитав Радник.

– Тобі тут що, голову напекло? Вмовлять виступити проти Його Скотиняцькості. Відразу після турніру почнуть збирати війська, і десь за тиждень-другий будуть біля столичного палацу. На жаль, деякі живуть далеченько, знадобиться час, щоб дістатися.

Радник задоволено кивнув, посміхнувся знайомому графу, що сидить на протилежній частині арени, і тут раптом до нього дійшло…

– Що ти сказала?! Через тиждень-другий буде що?

– Хто тебе королівським радником зробив? А, я вже питала, точно... Повторюю – через тиждень-другий до столиці з’їдуться твої прихильники зі своїми військами. І ви разом зможете скинути скотину, після чого ти займеш трон.

Раднику стало зле, він відчув, як побіліло обличчя. Одна справа, коли ці придворні бовдури самі собі щось надумали, там у разі чого можна завжди сказати, що він просто організував турнір, і нічого не знає про змову. Звичайно ніхто не повірить, але формально приписати йому державну зраду не зможуть. Інша справа, коли наречена залучає дворян, підштовхує їх, та ще казна що розказує. До речі, а дійсно – що вона їм сказала?

– Що ти розказувала тим дамам?

– Ну як що? Що наш король йолоп та бовдур, йому не місце на троні, а ось ти – такий мудрий, такий розумний, на тобі все королівство тримається. А який звір у ліжку, ну просто лев…

– А це взагалі до чого?! При чому тут ліжко?!

Мілана зверхньо подивилась на герцога, як на малу дитину, що поколупалась в носі і тепер з інтересом вивчає «знахідки».

– Не розумієш ти нас, жінок. Ти повинен бути лідером, таким, щоб усі бачили – он іде герой, могутній та сильний. А тепер подивись на себе, уважно. Щось таке лисе, ні зросту нормального, ні м’язів, ні солідного пуза. За таким невиразним ніхто не піде.

– Взагалі-то я воював, і був одним з кращих бійців на мечах при Дворі.

– І коли це було? Ні, любчику, ті часи можеш забути. І поміркувати, чим ти можеш похизуватися зараз. От чим? А нічим. Хіба що лисиною можеш відбивати сонячні промені, «зайчиків» пускати. А от якщо придворні дами взнають, що ти лев у ліжку – о, то твій рейтинг моментально злетить вгору. Тебе будуть хотіти, бажати, збуджуватись при одній твоїй появі. Оце вже король, справжній Його Величність!

Радник дістав хустинку, щоб витерти спітнілу голову, але згадав слова Мілани про лисину та передумав. Заховавши хустинку назад у кишеню, він промовив:

– Ти розумієш, що накоїла?

– Так, стривай! Хіба ти не цього хотів?

– Цього, але.. Не можна так просто скидати короля. Не можна і все. Повинен бути формальний привід, інакше інші королі не признають нового, самозваного короля. Більш того, якщо вони закриють на це очі, то їхні придворні можуть зробити теж саме з ними. Тому, як би вони не відносились до нашої скотини, все рівно стануть на його захист.

– І що ж такого вони зроблять?

– Як що? Війну почнуть, нападуть на столицю.

– А зараз у нас, значить, мир та спокій? – фиркнула Мілана. – Агов, тут і так війна. Можливо, якраз тебе підтримають, щоб зупинити її.

Радник замислився. Може, Мілана має рацію? З іншого боку ситуація хитка, у короля теж є прихильники, причому щиро вдячні. Ще б пак не бути вдячними, коли він міг просто так титул подарувати, а танцівницям і блазням золото кидав. Якийсь менестрель колись виступав, таку пісню заспівав, що Його Величність розчулився та осипав співака золотом. Той тепер заможний купець, земель більше, ніж у деяких баронів. І як бути? Громадянська війна назріває. От якщо очільник Таємної поліції знайде ті королівські символи… Тоді є всі шанси. Але тижня мало, хоча б місяць.

– Ти можеш переказати подругам, щоб вони не квапили своїх чоловіків? Раніше, ніж через місяць не можна, мені потрібен час на підготовку.

Баронеса де Турі скептично подивилась на коханого:

– А ти раніше міг сказати? Зараз пізно, вони вже побігли до чоловіків… Он, поглянь, тобі махають там, певно, баронеса фон Цвайгль вже доповіла своєму дряхлому пеньку. Диви, як розійшовся, аж труситься, так тебе підтримати бажає. Ой, здається, він впав… Ну не можна ж в дев’яносто років так стрибати. Живий? Живий, і знову махає. Все, любчику, готуйся, через тиждень-другий…

Серед глядачів раптово почулося помітне пожвавлення. Особливо серед жіночої аудиторії. Радник з Міланою подивились на ристалище, на яке виходить з десяток бійців. Найбільшу увагу привернув біляк, що вигідно вирізняється серед грубих неголених воїнів охайним одягом та красивим обличчям.

Втім, чоловіки теж не обділили красеня увагою. Справа в тому, що біляк так тримає меча, що той просто волочиться по землі.

– Га, дивись, та він навіть меч не вміє тримати!

– Оце воїн, ну зараз він усім покаже, га-га!