Глава 4

Крізь гомін величезного натовпу пролунав сильний, міцний голос Шарлона, королівського Організатора турнірів, який, підглядаючи в папірець, промовив:

– Турнір, присвячений нареченій нашого вельми шановного герцога Андре… Андру… чи Андро… ой-йо, тьху ти, Андрю… Кхм-кхм… Турнір, присвячений нареченій нашого вельми шановного королівського Радника, баронесі де Турі, оголошую відкритим!

Сотні учасників та глядачів подивилися на Радника з Міланою, які сидять на самому видному місці. Два трони з великими спинками (у Радника трон, звісно, вищий, більш солідний, за що Мілана досі дується), вкриті синім бархатом, на тканині золотими нитками вишитий герб герцога та девіз його династії. Масивні підлокітники з різьбою, м’які сидіння, навіс з білосніжної тканини над тронами, аби  сонце не пекло – це обійшлося державній казні в копієчку. Ну як «в копієчку», кожному б таку копієчку, до кінця життя вистачило б, ще й дітям залишилось.  

Радник, прихильно усміхаючись, ледь кивнув спочатку тим, хто справа, потім у центр, і закінчив привітання з тими, хто зліва. Мілана ж, навпроти, подарила глядачам найяскравішу посмішку, не забувши помахати руками.

– Ти що робиш? – намагаючись утримувати губи у широкій посмішці, прошипів Радник. – Я ж тобі казав, стримано, все роби стримано. Це вони повинні махати руками, а ти їм дозволяєш це робити. Або не дозволяєш.

– Любчику, та заспокойся, я ж не всім махаю, тільки подругам.

Тим часом Шарлон продовжував:

– Та проявлять себе кращі з кращих лицарів, та покажуть відвагу і завзятість, щоб їх нащадки могли пишатися та рівнятися на них! Хай переможуть найсильніші, а ті, що програють, врахують свої помилки та покажуть себе в наступному турнірі!

Присутні проревіли так, що у герцога з Міланою вуха позакладало, а коні, які стоять біля арени, перелякано заіржали. Дочекавшись, поки натовп виразить захоплення, Шарлон нарешті перейшов до найцікавішого:

– Переможець у лицарських сутичках отримає 5 золотих монет та право сидіти поруч з шановним герцогом на бенкеті!

Ефектна пауза, нове, ще більш захоплене ревіння натовпу, здивований погляд Мілани на коханого.

– А чого це ти так розщедрився, любчику?

– Не розумієш?

– Ні. Ану ж, просвіти мене, недолугу.

Радник зітхнув. Ну начебто тільки вчора все пояснював, і ось по-новому. Хоча гаразд, Мілані й так довелось багато чого запам’ятовувати – попереду у неї спілкування з придворними дамами, а то такі гадюки, що треба бути завжди напоготові. Щоправда, й Мілана не біла овечка, в неї компромату на кожну придворну знайдеться. Герцог сам мало не впав зі стільця, коли наречена поділилася з ним деякими секретами. Там не те що даму придворну, там всю її родину можна зганьбити та знищити, якщо пустити плітки. Але все ж таки, Мілані потрібно бути обачною.

– Цей турнір не просто так, – губи болять від посмішки, проте герцог намагається і посміхатися натовпу, і пояснювати коханій мету цього заходу. – Всі прекрасно знали про бал-маскарад, що призначений у палаці Його Скотської Величності. Тому кожен придворний став перед вибором – прийняти моє запрошення на турнір, чи прийняти запрошення короля на маскарад.

– А, тобто, це такий показник, хто за тебе, а хто за нього?

– Так, моя люба! Тепер дивись, що далі. Переможець турніру отримує гроші, з моєї руки. Не меч якийсь, не право поцілувати тобі руку чи вибрати найгарнішу леді турніру, а п’ять золотих! Такі гроші просто так ніхто не дає. Тому після нагородження всі будуть вважати, що переможець мій палкий прихильник, ми з ним пов’язані, хоча це може бути не так. Але сама знаєш, придворні роздують з мухи слона. До того ж, переможець ще й поруч зі мною буде сидіти, це, так би мовити, остання крапля.

– А якщо переможе не твій прихильник, а хтось байдужий до тебе?

Радник посміхнувся. Все ж таки його наречена така мила, така невинна, наївна, як дитина. Хіба її можна не любити?

– Та це не має жодного значення, моя люба, – лагідно пояснив герцог. – Що б він там собі не думав, але від грошей не відмовиться, і від запрошення сидіти поруч теж. А далі хай пояснює кому захоче, що він не зі мною, чи проти мене, чи взагалі мене не знає – хто йому повірить? Чим більше буде переконувати – тим менше йому будуть вірити. Він весь мій з потрухами, як і його родина з близькими родичами та друзями.

– Ну ти й зміюка, любчику, таке завернув!  

Знову почувся голос Шарлона:

– Переможці у групових поєдинках зможуть вибрати собі коней з особистої стайні герцога. Кожному переможцю – породистий лицарський кінь! Також власного коня отримає і переможець поодиноких поєдинків серед воїнів.

Спочатку присутні оніміли від небаченої щедрості Радника. Навіть король на таке не здатний. Адже переможців у групових поєдинках може бути і шість, і сім, і десять воїнів. Не лицарів, а воїнів, бо лицарі зазвичай нехтували груповими сутичками. Простий воїн може отримати справжнього лицарського коня, про якого і мріяти не наважувався. Цього разу ревіння пролунало так, що в герцога остаточно заклало вуха, а Мілана, вже не стидаючись, просто закрила вуха руками. Так і оглухнути недовго.

– Слава шановному герцогу!

– Слава королівському раднику!

– Довгих років кохання і щастя Раднику та його нареченій!

«Це якщо такий турнір на честь нареченої, то яким же тоді буде весілля?», – задавався питанням кожен другий придворний.

«Якщо герцог здатний витратити стільки грошей, – замислились інші придворні, – то він точно займе королівський трон. Добре, що я не послухав своїх знайомих, які зараз на тому дурному маскараді, треба поближче триматися герцога».

«Ну все, кінець Його Величності, – задоволено потирали руки найближчі друзі Радника. – Це точно кінець. Наступним кроком буде захоплення королівської влади. Он і коней роздає, власну армію формує. Треба буде допомогти, бо коли почнеться розподіл посад при Дворі, Радник віддасть перевагу в першу чергу тим, хто його підтримав».