Макет

Присвячується Стівену Едвіну Кінгу, за роки праці, та безмірний талант. Який ми його учні пронесемо з собою крізь все своє життя.

Юра був не поганою людиною. Принаймні він намагався бути хорошим. Його минуле не так важливе, як його професія, яка йому дуже подобалась. Чоловік був інструктором по вождінню авто. Він був задоволений тим що робить, так само, як і ті кого він вчив. Він був не дуже строгим вчителем, тому його любили, та пам’ятали його. Проте часом він мав відпрацювати години в аудиторії, по теоретичній частині, та з правил дорожнього руху. Він цього не любив більше за все на світі. Аудиторія була наповнена, здавалось, сумом та негативом всього світу, і Юра ставав пригнічений, та дратівливим.

Все почалось із того що в стару аудиторію привезли стару “Чайку” 1958 року випуску, яку використовували як макет для навчання. Проте здавалось, що вона сама по собі, не підпускала до себе нікого, хто хоча би торкався її. За звичай людина відчувала щось, та просто відмовлялась. Проте ставались випадки досить не приємні речі. Одна жінка, яку здається, звали Аліна, намагаючись відкрити двері авто, порізала (скропивши кров'ю машину) руку до крові. Почалась метушня. та крик на всю авто школу. Проте автомобіль залишили. Таких випадків на пам’яті Юри було шість.

Він здихав та час від часу казав директору :

-Можливо варто прибрати, нашу старушку, Чайку звідси?

Директор посміхався та нервово запитував:

-А на чому учні будуть потім вчитись? Тим паче там зберігся не тільки салон, а й мотор, який треба хоча би показати його. Це все забобони те що ти кажеш.

Юра насторожено дивився на нього та промовляв:

-А що я кажу?

Директор починав червоніти та майже риком відповідав:

-Ти натякаєш що авто прокляте. Чи не так?

В цьому він був правий. Проте Юра ніколи цього не казав. Натякав, так, але не наважувався казати відверто про прокляття яке було відверто на тому авто. Він намагався на сваритись із директором. Скоріш напевно не спорити. Його думку поважали, але не настільки, щоб прибрати макет зі школи геть на металобрухт. Та йшов час, а нещасні випадки ставались, часто, проте їх не брали до уваги. До того часу поки до нас поступив дуже гарний хлопець із модельною зовнішністю. А місце він обрав собі коло “Чайки”.

Це була помилка обох, і Юри, та Миколи, так звали хлопця. Він почав залишатись коло машини, після того як заняття закінчились. Мацав її, відкривав дверцята, сідав у салон. Юра дуже боявся що із ним щось станеться, травмується, як інші до нього. Проте ні. Здивуванню чоловіка не було кінця. Він мовчав до того моменту поки Микола не підняв капот, та не завів двигун. Вихлопні гази, разом із димом від машинного масла заповнили аудиторію та коридор.

Юра швидко забіг до кімнати, вирачившись на хлопця, гучно прокричав:

-Що ти робиш?

Микола вимкнув двигун миттево, вставши із за кирма, та промовив:

-Та просто перевіряю справність двигуна. А що?

Юра подивився на хлопця, та мурахи побігли по спині. Він був якийсь воскового кольору, а блакитні очі, стали скляні. Здавалось що він був під наркотиками. В його жестах відчкувалпсь відверта агресія. Чоловік, ковтнув, та спокійно промовив:

-Добре… Тільки цей… Не довго. Добре?

Після цього він швидко пройшов до директора, щоб сповістити що там, є людина під дією наркотиків, Не адекватна людина. Проте подивившись на директора Юра зрозумів що він такий сам, як той в аудитрії. Жовте обличчя покійника та скляні очі. Юра просто вийшов геть. Та директор встиг тихо промовити:

-Нічого, Юрко… Ти не віриш, але ми поставимо її на ноги, але нам треба органи…

Чоловік з першу не звернув на це уваги. Проте через три дні, в двигуні борсався Микола та директор, майже мовчки, перетворивши аудиторію, по суті на майстерню. Хлопець тільки, час від часу, матюкався, а директор здивовано дивився на нього, так само тихо промовляв, даючи йому стусанів:

- Не відволікайся, йде операція, що буде якщо втратимо? Уважніше!!!

І дійсно пройшов десь місяць, Юра помітив, що вони витягли машину на вулицю, та почали їздити по черзі. А потім тягнули назад в кімнату, де вона стояла до ранку, а потім все повторювалось знов.

Сама машина також змінилась, постало таке враження, що вона вийшла тільки із конвеєра, блискуча, а салон пахнув новим. А в один із днів, Юрі здалось, що передня решітка посміхнулась, показуючи свої хромові ікла. Він списав це на втому. Та за кілька днів гортая стрічку новин прочитав:                             

  “НА ВИЇЗДІ ІЗ МІСТА ЗНАЙДЕНІ ТРУПИ ДВОХ ХЛОПЦІВ

За попередньою інформацією поліції, загиблі, 15 та 18 років брати,

загинули від того що їх хтось збив. Кримінальний відділ Національної

Поліції заявляє: що сліди протекторів не совпадає із сучасними, і скоріш

за все належать машині, кінця 40 початку 50 років. Попередня версія, що

неповнолітні взяли у стареньких машину, та збили своїх товарищів на дорозі,

хизуючись. Перевірки та слідство триває.”

Та Юра і так знав хто це зробив. Та він ще не мав доказів. А докази йому потрібні були. З першу він озброївся як міг, взявши із собою малу але гостру сокиру, та коктейль Молотова, щоб спалити, ту кляту машину. Він сів в свою машину та приїхав на місце роботи, залишивши машину за квартал від того місця куди йому треба. Вікна освічували йому дорогу, він підійшов ближче та побачив як директор та Микола, обіймали “Чайку”. Вони риготали та промовляли, здавалось в унісон:

-Дорогенька… Ти жива… Щоб омолодитись тобі треба ще більше крові. Ще більше жертв…

Та тут Юра не витримав. Здавалось щось в ньому зламалось, та він зрозумів що він має зробити. Він мав знищити не тільки машину, а й тих двох, які підпали під якийсь магічний вплив (а може в якийсь момент і він сам), та вирішив знищити їх. Він просто підпалив коктейль Молотова, розбивши вікно, влучив саме в авто.Чоловіки озирнулись, їх обличчя стали овальними, оголивши довгі ікла, а очі налились кров’ю. Та було пізно, машина та все навкруги палало.