Книгарня

Все почалось коли Павлу було 12 років. Він любив читати, та часто залишався в бібліотеці після занять у школі. Він не був дуже розумним (як йому тоді здавалось) хлопцем. Єдиними його друзями, були старі енциклопедії, та старі книги, які видавались на руки, по карткам. Там він і познайомився із двома своїми друзями: Андрієм та Поліною. Вони проводили там час, після, голосно волаючи бігли грати на площадку коло школи. Павло, певно, ніколи не забуде, запах старих книг. Це були його справжні (як він гадав) друзі. Він це робив від того, що однокласники його не приймали.

- Краще роби алгебру, бо зіпсуєш собі життя.- часом казала хлопцю стара бібліотекарка, Любов Сергіївна, видаючи книги на руки.

Проте він не слухав. Поворотним моментом, став подарунок його матері День народження. Це була, гарно загорнута, у святковий папір, із бантом. В середині була перша книга, із серії Гаррі Поттера. Хлопець із сумнівом подивився на неї, та сухо промовив:

- Дякую мам!

Та книга йому сподобалась. Він купив другу, і третю, поки не зібрав всі. Він їх прочитав, та не раз. Проте він ріс, а його колекція залишалась на одному рівні. Проте в 16 років, на весні, коли травневе тепло обіймала за плечі, після довгої зими, його однокласник Іван запросив Павла до себе. Вони швидко прийшли почали пити чай( добре що так, а не щось міцніше), а Ігор показав приятелю свою бібліотеку фентазі, яку сам зібрав. На той час то було (в російськомовному середовищі) майже не можливо без грошей. Але і гроші в той час в той час взяти було ніде окрім рідних. Саме Іван повів до Книгарні.

Це була типова Книгарня, де продавалась фантастика ( переважно із росії), попаданці, містика, ігри настільні. Загалом, для Павла, то було фантастичне місце. Це йому нагадувало, бібліотеку, тільки не було пилу, який осідав глубако легенях. Але був запах свіжо - надрукованих книг, нових книг, білих як сніг сторінок. Де які з книг, переважно коштовні видання, були запаяні пластиком. Саме тут, хлопець, купив собі перші книги, які здавалось ( а можливо так і було) відбивали якимось містичним світлом, і мали свій свіжий запах. З часом, книги, втрачали цей запах, і коли були прочитані, знаходили своє місце на поличці, поряд з іншими.

Крамницю тримали двоє чоловіків. Один з них, Олексій, рокер, з довгим волоссям. Він був вічно не задоволенний, і намагався як найшвидше відпустити книгу, бо все його дратувало. Другим, був старшим чоловіком, його звали Георгій, і Павлу він здавався персонажем що зійшов із сторінок книг, які він продавав. Цей чоловік знав кожну книгу яку продавав. Проте, Павлу він завжди здавався дивним. Він мав завжди брудний одяг, взимку стару брудну куртку, та завжди міцні дешеві цигарки.

Він брав будь-яку книгу з полички та казав :

- Ось дивись…

Після чого він починав розповідати про неї так, яскраво, та цікаво ( часом цікавіше а ніж виявлялась сама книга) що ти її купував. А далі ще, і ще , та ще. Після брав цигарку та виходив курити. Павло ж йшов з пустими кішеннями. Вже пізніше хлопець зрозумів що чоловік мав дар оповідача, часом дивувався, чому він сам не пише.

Георгій же вперто відповідав:

- Ні, моя справа це продавати книги, а ні їх писати.

Павло потискав плечима. Це його не стосувалось, все що йому було треба, купити книги. Це тривало роками, в школі, коли Павло вчився у В.Н.З., він також приходив купувати книги. Пізніше коли почав працювати, він також купував. Часом Павло це нагадувало дружбу(манію) яку він проніс через роки. Принаймні це йому так здавалось. Вже пізніше, коли Павло одружився, він рекомендував дружині купувати книги саме в цій крамниці.

Це були маленькі подарунки, на різні свята, не обов'язково собі, але і друзям, або рідним. У Павла, як то кажуть, книги за звичай жили. Якщо простіше сказати, то особисті книги, перечитувались. Ті що не подобались комусь дарували. Як вважав Павло, кожна книга, мала свою душу. Були живими, а можливо просто охороняли своїх господарів, та кусали в ночі ворогів. Як маленькі гноми в копальні. Іноді Павлу здавалось що вони дихають.

Проте це стосувалось книг що купив саме у Георгія. Перед останнім разом коли чоловік його бачив, це було перед повномасштабним вторгненням. Георгій дуже сильно постарів, його куртка стала ще більше брудною, а голова та вуса стали сивими. Нігті довгими, та темно-жовтими від тютюну. Він став мало-говірким, та сумним. Проте чоловік все ж з таким жаром продав йому книги.

Коли ж Павло запитав що з ним, він відповів:

- Сумно, просто!!! Скоро Книгарня закриється…

Павло із здивованням подивився на нього та запитав:

- Чому?

Георгій не весело посміхнувся та відповів:

- Старим я став. Не має кому працювати, та й книги із росії більше не пустять в Україну. Бізнес рушеться… А, ще… - він на хвилину замислився та додав.- Скоро буде велика війна.

Павло не повірів. Як і багато в той час. Та всі знають, що одного ранку, почали обстрілювати його місто, як і всю країну. На де який час він забув про Книгарню. Росіяни відступили від його міста. Життя трішки увійшло(на скільки це можна сказати під час війни) в норму. Він навіть почав знову працювати. Тут і постало питання купити нову книгу. Він звісно одразу обрав крамницю де купе книгу.

Невеличка прогулянка, декілька поворотів, і ось Павло стоїть перед Книгарнею. Проте те що він побачив, йому зовсім не сподобалось. Книжкова крамниця, в яку він ходив з дитинства, була зачинена. У великих вікнах було темно, вивіска в де яких місцях покрита тріщинами, а вітрина та двері були затерті милом щоб туди не можна було зазирнути. Павло піднявся по сходах за звичкою смикнув двері. І, о диво, вони виявились відчинені.

Він по тихенько ступив на бетоннку, яку колись закривав паркет. Та тут не ведемо з відки налетів пил, бетонний. Він повністю оточив Павла, як туман, що швидко сходить з гір. Швидко та неочікованно, з усіх сторін. Його підняло в гору, та закружило, потім закрутило у вір.