Розділ 27

НАДІН

Непомітно для себе я заснула. Це вийшло так легко та спокійно, що я навіть і не подумала покидати кімнату Максима, аби знову просидіти, не зімкнувши очей, всю ніч. 

А прокинутися не від холодного поту та страхіття було для мене найбільшим дивом, адже розбудили мене легкі пестливі дотики знайомих рук і губ. Я ще більше примружила заплющені очі та глибоко вдихнула чоловічий аромат, змішаний із терпким запахом нашого кохання.

— Добрий ранок, Вишенько, — хриплим голосом промовив Максим, занурюючись носом у моє волосся.

«Добрий ранок»… Я не пам’ятаю, коли дійсно востаннє ранок був таким. Ще сильніше обхопила тіло Максима руками та, тихенько смакуючи кожне слово, промовила:

— Добрий ранок…

Тепло і безпека були в кожній молекулі та клітинці. Я горнулася і хотіла бути в цьому моменті ще і ще. Не хотіла, аби це завершилося. Я ще не насолодилася ним…

— Звідки в тебе синяк на руці? — раптом напружено питає Максим.

Я завмираю та дійсно згадую, що після тієї зустрічі з грубим чоловіком у мене залишився великий синець.

— Максиме…

— Це той чоловік зробив це? — загроза в його голосі була настільки гостра, що по тілу виступили сироти.

Я мовчала. Не хотіла про це говорити.

Максим обійняв мене сильніше, цілуючи та пестячи.

— Тобі боляче? — все ж не став мене допитуватися, він і так усе зрозумів.

— Не сильно, — заспокоюю я його. Так і відчуваю, що він ледве стримує лють.

Плач, що пролунав, змусив смикнутися в руках чоловіка та повернутися в реальність. Я широко розплющила очі.

— Надійка сама залишилася, — здійнялася я з грудей Максима.

Повернула погляд на нього. Він піднявся на руках, оглядаючи мене із захопленням та жаром, який палахкотів учора. Я охнула та прикрила оголені груди ковдрою. Губа Максима смикнулася, перетворюючи його на задоволеного кота.

— Я заходив до неї серед ночі, — каже він та піднімається з ліжка, після чого мої щоки почервоніли. Я відвернула очі. У цей момент Максим одягнув білизну та штани.

— Я сам розберуся, ти сходи в душ, — каже він і, перед тим як вийти, нахилився до мене та дзвінко поцілував у губи. Підморгнув мені прямо перед обличчям та зник за дверима.

Я сиджу, досі прикриваючи груди, та переривчасто дихаючи, дивлюся на те місце, де недавно був Максим. Все ж на губах розквітає посмішка. Серце шалено б’ється, і я піднімаюся та йду до ванної, суміжної зі спальнею.

У душі, під струменями води, роздивляюся декілька баночок із засобами гігієни. Вдихаю запах чоловічого шампуню та примружую очі від задоволення. Наношу його на голову, а потім і гель для душу, думаючи, що буду повністю в його ароматі. Це здається більш інтимним, ніж сам секс.

Після душу я огорнулася в рушник та вийшла, притримуючи в руках свій одяг. Не хотілося одягати брудне на вже чисте тіло.

Зайшла у свою спальню та зустрілася з Максимом. Він одягав у цей момент Надійку, щось говоривши їй, але, наткнувшись на мене очима, замовк.

— Ти ще тут, — якомога спокійніше промовила я, трохи пройшовши вперед, йдучи до шафи.

— Ага-а-а, — видавив із себе Максим, навіть не приховуючи свого уважного, ковзаючого погляду, який буквально роздягав.

— Відвернися, я одягнуся, — буркочу я, кусаючи губу, коли дістаю футболку та штани.

— А можна я подивлюся? — запитує Максим, усміхаючись.

— Ні, — різко відповіла я, відчуваючи себе незручно.

Він зітхає та все ж відвертається.

— Бачиш, доню, як потрібно обломлювати чоловіків? Щоб так робила, коли виростеш. Добре? — серйозним тоном каже він дитині, наче чекаючи від неї відповіді. Але відповідь була, коли вона почала сміятися. — Ну і що тут смішного, юна пані? Я повністю серйозний.

— Вона радше з тебе сміється, — кажу я, вже одягнена, та відходжу до них.

— Я смішний? — питає він із удаваним шоком, розширюючи очі.

Я знизую плечима та беру Надійку на руки.

— Її треба нагодувати, — кажу натомість я та йду з кімнати, навіть не оглядаючись на нього. Але усміхаюся, чуючи кроки позаду себе.

За пару годин Максиму дзвонить батько та викликає до себе. Тож покидає нас він із не найкращим настроєм.

Ми з Надійкою активно проводимо час, або вона завжди біля мене, обкладена різними іграшками, поки я роблю щось по дому. Скоро вона вже буде активнішою, але навіть зараз вона непосидюча. За пару місяців буде весело…

Збираємося на прогулянку та короткий похід до магазину. Це вже наш ритуал. Сьогодні трішки тепліше, але сніг є.

Вирішивши трішки ще погуляти, я дійшла до дитячого майданчика, який зараз пустував. Сіла на лавочку та, посміхаючись в обличчя Надійки, розгойдувала коляску.

Я не звернула уваги на рух збоку, поки хтось не сів на лавку поруч зі мною. Повернула голову — і вмить похолодніла. Це був чоловік, який два дні тому залишив синяк на моїй руці.