Розділ 25

Зупинившись навпроти дверей моєї кімнати, я на мить завмерла в цьому моменті. Максим кладе долоні мені на плечі та повертає до себе. Здіймаю погляд, зазираючи в його очі. Його губи розтягуються в чарівній, спокійній усмішці. 

— Як дивишся на те, щоб скоро поселити Надійку в окрему кімнату, близько до наших? 

— Думаю, варто ще почекати, — кажу я після хвилини роздумів. 

— Як скажеш. Хочу, щоб тобі було комфортно. 

— Мені комфортно, — відповідаю я, знизавши плечима. 

— Добре. Якщо прокинеться, можеш покликати мене. Мені не подобається, що ти не спиш міцно вночі, а тільки зранку до дванадцятої, — його брови зводяться на переніссі, показуючи, що це дійсно так. 

Я зітхаю та промовляю одне й те саме вже вкотре: 

— Мене це влаштовує, тож не варто тобі перейматися. Правда, — додаю я більш упевнено. 

Максим зітхає, хитаючи головою. 

— І що ж мені з тобою робити? Гаразд… Добраніч, Вишенько, — каже Максим і цілує мене в кінчик носа. 

Важко ковтаю та промовляю те саме: 

— Добраніч… 

Відпускає і робить один впевнений, але неохочий крок назад. Не відводячи погляду, теж роблю його. Але за дві секунди все ж повертаюся спиною до чоловіка. Серце калатає у вухах, коли я йду до дверей, сильно стискаючи радіоняню в долоні. Все роблю повільно, наче чогось чекаю. Наче не хочу сховатися в кімнаті, як робила це всі ночі. Тіло кидає в жар, коли чую голос Максима. 

— Надін… — низький та хриплий, але не вимагаючий. Наче дає мені шанс подумати. Прийняти рішення. 

Я стою нерухомо й стискаю в руці ручку дверей. Варто її повернути, увійти й зачинитися — і все. Це буде правильно… Але роблю я зовсім інше. 

Повертаю до нього голову, досі тримаючись за ручку дверей. Зустрічаюся поглядом із Максимом. Його груди так само важко здіймаються при кожному вдиху, як і мої. Помічаю, як його кадик сіпається, коли він важко ковтає. Серце гомонить у грудях, завдаючи болю, вимагаючи, щоб я зняла її. 

Щось змінюється між нами. Секунда. Новий ковток повітря, і струм по всьому тілу, коли роблю невеликий крок до чоловіка, а він — два широких. Тремтячими руками обхоплює мої щоки та сильно, але з ніжністю, припадає до губ. 

Вдихаю через ніс та розкриваю губи, наче ковтаючи наступний рух Максима. Його язик обережно ковзає по моїй губі, викликаючи мурахи по всьому тілу, запалюючи вогонь усередині мене. Відчуваю, що він може сильніше, пристрасніше, і несподівано хочу цього. Впевненіше закидаю руку на його шию, нахиляючи до себе сильніше. 

Чоловічий стогін проникає в мене, викликаючи мій у відповідь. Коліна підгинаються, і я буквально чіпляюся за чоловіка. Він робить крок, йдучи на мене. Я притискаюся спиною до дверей, за якими колись хотіла сховатися. Але не зараз. 

Максим стає більш наполегливим та відвертим, а я замикаю тригерні спогади десь глибоко в собі, відкриваючись новим відчуттям. Даючи собі шанс. Даючи його Максиму. 

Він відчуває зміну в мені. Відчуває, що я не боюся. Що я хочу ще. О, Аллах, я дійсно хочу цього чоловіка в усіх сенсах цього слова. 

Відривається від мене з легким причмокуванням. Глибше вдихаю його аромат, ковтаючи. Проводжу язиком по губах, вилизуючи його смак. Його руки на мені міцнішають. І коли я дивлюся в його очі, жар у мені розгорається сильніше. Неймовірна тяга вимагає більшого. 

— Надін… Маленька… Я на межі… Якщо ти не хочеш… Господи, тобі краще зараз розвернутися й тікати від мене. Я дам тобі цю можливість… 

Горло здавлює. Я не знаю, чи зможу сказати це вголос. Сором’язливість накриває, але протистояти бажанню сил немає. Не хочу протистояти. І замість слів я тягну його до себе та цілую. Максим завмирає. Його м’язи напружуються, і, рикнувши мені в привідкриті губи, здіймає, підхопивши мене за сідниці. Охаю і сильніше обхоплюю його шию, схрещуючи ноги на його попереку. 

Волосся розсипається, наче закриваючи нас із Максимом від усього світу. Чоловік наосліп доходить до своєї спальні та обережно заносить мене, жодного разу не зачепивши мене стіною чи іншими перешкодами, яких я не бачила. Були тільки Максим, його губи та ці почуття. 

Максим опускається разом зі мною. Спиною відчуваю ліжко, а грудьми — його. Руки чоловіка погладжують шию, плечі, талію. Я роблю те саме. Раптове тертя тіл, і наче лавина зосереджується внизу живота, обіцяючи вибухнути. Я не стримую стогін і не розумію, коли мої руки вже торкаються оголеної спини Максима. Відривається від моїх губ, нависає наді мною і через голову зриває із себе светр. 

Задихаючись новим ковтком повітря, ковзаю поглядом по гладкій, рельєфній грудній клітці чоловіка. Він кладе руки по обидва боки від мене. 

— Не тікаєш? — його глибокий голос видає внутрішній стан. Але я і без цього встигла відчути, що він дійсно занадто збуджений… 

— Ти красивий… — раптом кажу тихим, незвично томним для себе голосом. 

— Твою ж… Надін, на коліна кладеш просто… — захоплено рокоче Максим, цілуючи в шию. 

— А станеш? — питаю, не встигаючи задуматися над цими словами. 

Він здіймає на мене погляд. Його очі раптом спалахують хтивим вогником.