2

Голова зранку страшенно болить. Нервовий стрес, розчарування і пляшечка пива, випита вчора ввечері, даються взнаки. Але універ ніхто не відміняв. Тому Чанбін, як зомбі повзе до свого факультету. От тільки його кращий друг сяє, як вранішнє сонечко, що, до слова, неймовірно дратує.

- Привіт, а ти чого такий вбитий життям? - сміючись питає Джісон.

- Привіт, я ж вчора на вечірці був, - знизує плечима Бін, потискаючи руку Хану.

- А, точно я забув... - трохи невпевнено та обережно тягне Джі. Він прослідковує реакцію Со.

- Ти ж усе вже знаєш, нащо шифруєшся, Джісоне? Ну давай я готовий вислухати, який я телепень, що не послухав тебе і що ти казав, - закочує очі Чанбін зупиняючись перед юнаком. 

- Той Джуйон мудак! - викрикує на повний голос Джі, а на них починають озиратись люди, що стояли на подвір'ї, - І ти правильно зробив, що вмастив йому, і замало, я б сказав. Треба було вбити його на місці...

- Це карається законом, - зі сміхом перериває емоційний спітч кращого друга Бін, - Але загалом ти правий. Він придурок, і краще було не зв'язуватись з ним...

- Ти закохався, і слухав своє серце, - Хан легенько тицяє Со в груди, - В цьому немає нічого поганого, просто і справді натрапив не на ту людину.

- Дякую, - сумно всміхається Бін

- Вище носа, ти зустрінеш хлопця, кращого за нього. Набагато кращого, - підбадьорює Чанбіна Джісон, коли вони заходять у фойє їхнього навчального корпусу.

- Звісно, - всміхається Бін, - Я доречі вчора такого дивака зустрів. Він подумав, що я хочу з життям покінчити, і прийшов мене рятувати. А я просто на місто дивився

- Де саме? - уточнює Джі, риючись у своєму бездонному рюкзаку

- Ну на краю даху...

- Ти дурний чи та? - дивиться на нього з обуренням Хан, - Ти б так не подумав, якби побачив людину, що стоїть вночі, сумна, на краю даху?

- Ну напевно, - тягне трохи невпевнено Со, заходячи в авдиторію, - Доречі в нас перша, яка?

- Новітня історія держав Азії та Африки, - закочує очі Джі 

- Що? Тобі не подобається? - сміється Чанбін сідаючи на вільне місце.

- Мені взагалі університет не подобається і всі предмети разом узяті. Я взагалі...

- Не хотів тут вчитись. Я знаю. Та чи не краще насолоджуватися навчанням і студентськими роками, поки є можливість? - разом з дзвінком питає Со. Він і справді вважає, що краще радіти вже тому що є, ніж сумувати за тим, що втратив.

- Ти завжди так кажеш, - закочує очі Хан, коли нарешті дістає з свого рюкзака зошит та ручку, - Але я так не думаю. Тут навіть красивих хлопців нема.

- Ти свого красивого, ще просто не зустрів, - він зупиняється, так, як викладач заходить в авдиторію.

Пара проходить доволі цікаво. Їхній новий викладач вміє пояснити свій предмет так, щоб привити до нього любов і студентам. Тож Чанбін, попри головний біль, виходить з пари цілком задоволеним. От тільки на наступну йти геть не хочеться. Тож за спільним рішенням юнаки прогулюватимуть. За один пропуск ніхто з університету виганяти не буде, за те Чанбін зможе детальніше розповісти Джі про вчорашній паскудний вечір.

Вони пробираються крізь щільний натовп студентів, де Бін випадково штовхає плечем якогось хлопця.

- Пробач, я випадково, - кланяється Со, та коли дивиться в обличчя парубка завмирає.

- Я ж казав, що ми зустрінемось знову. Виявляється мої сни можуть ставати реальністю, - бешкетницьки всміхається блондин, з яким він вчора стикнувся на даху.

- Що? - завмирає Бін, - Тобто, як ми опинились на одному факультеті?

- Я теж тут навчаюсь, - сміється незнайомець

- Але я ж тебе не знаю...

- А ти знаєш всіх на факультеті?

- Так, як голова Студради, я знаю всіх студентів, - впевнена відповідь, а Джісон смикає хлопця за рукав, але щось занадто активно.

- Ну, то значить тебе, ще не попередили про моє повернення... - він чекає, коли хлопець представиться.

- Со Чанбін, - похмуро відповідає юнак.

- Чанбіне, думаю, скоро ми зустрінемось знову, - він обходить брюнета, всміхаючись своєю кращою усмішкою, а Со не знає що сказати.

- Звідки ти його знаєш? - накидається на нього Хан, як тільки вони виходять з факультету. Дивно, що він так довго витримав.

- Це той дивак з даху. Зазнавака якийсь. Ти подивися, я ще маю взнавати хто він, якщо вдруге бачу. Завелика честь, - фиркає Бін. Його обурює вся ця ситуація. Ще й голова сильніше боліти почала.

- Це Хван Хьонджін! Ця бляха-муха Хван Хьонджін!!! - кричить Джі, а Чанбін кривиться.

- Спокійно, мій головний біль не минув. І що з того,що він Хван Хьонджін, а я Со Чанбін, це щось міняє? - юнак справді не розуміє, чому Джісон зараз такий емоційно збуджений.

- Він поїхав рік тому по програмі обміну в Америку. Найпопулярніший хлопець на нашому факультеті. Він кращий у всьому. Буквально у всьому. Від навчання до студентської діяльності. Плюс Хьонджін подобається поголовно всім і хлопцям і дівчатам і не лише з нашого факультету, а ще він дружить з Лі Мінхо. А ти бачив ЛІ МІНХО??!!! - трясе його за руку Хан. Здається, хлопець зараз зомліє від емоцій.

- Дихай, Джісоне, дихай, - сміється Чанбін, - Бачу тобі цей Мінхо подобається більше ніж Хван.

- Зовсім, ні!

- Ти припиниш кричати, чи мені застосувати силу?

- Вибач. Так от, - продовжує юнак, - Він повернувся кілька днів тому. І якби ти мене уважно слухав, то знав би цю інфу. Але знаєш що?

- Що? - розвертається до нього Чанбін.

- Ти йому подобаєшся, - впевнено заявляє Хан, а Со, не знаєш, що й сказати. 

- Не верзи дурниць. Тим більше він доволі відштовхуючий тип...

- Тому що ви схожі, - фиркає Джі, та ухиляється від підпотиличника.

- Ти зараз попензлюєш на пару! Бо я задзвоню викладачу і скажу, що ти трошки запізнишся, а я не прийду, бо прихворів, - ласкавим тоном веде, Бін, а Хан блідне на очах.

- Ти монстр. Добре, я більше не зачіпатиму цю тему, ну що куди тепер в Мак? - його енергійність знову повертається. Часом Чанбін думає, що в його кращого друга нескінченна батарека Дюрасел.