1

Чанбін підіймався сходами вгору. Його голова була порожньою, а серце – розбитим вщент. Хлопець і сам не знав куди йде, поки не опиняється перед залізними, важкими на вигляд, дверима, які не з першого разу піддаються його рукам.

Со опиняється на даху. Пронизливий вітер розбурхує чорне волосся. Хочеться плакати, страшенно хочеться сісти, і розридатись, як у дитинстві. Та Бін не може, от просто не виходить у нього. Парубок йде до парапету, щоб краще роздивитись нічне місто. Зовсім скоро світанок, десь на горизонті починає сіріти небо.

Чанбін вистрибує на край, та запалює цигарку. Тільки він міг потрапити в таку лайняну ситуацію. Хоч глибоко в душі розуміє, що це могло трапитись з кожним. Спогади вихором дрібних краплинок дощу, які одна за одною падали на обличчя Со, закружляли в його голові складаючись в одну картинку.

Їхнє знайомство було таким банальним, що аж нудити починає. Джуйон підсів до нього на одній зі спільних лекцій, вони перекинулись кількома словами, так і стали добрими знайомими. Потім хлопці ще декілька разів стикались у їдальні, та на спільних парах. Чанбін збрехав би, якби сказав, що Джу не сподобався йому відразу. Він красивий, надзвичайно красивий. Юнак робить ще одну затяжку. Со першим запросив його на побачення, а той погодився. Перший поцілунок, перший секс, перше зізнання в коханні все було з ним. От тільки Бін не звертав увагу, що Джуйон жодного разу не відповів йому, що теж любить, лиш усміхався у відповідь. Та Чанбін наївно вважав, що все прийде з часом. Не прийшло. 

Сьогодні було рівно півроку, як вони почали "зустрічатись". От тільки Джу про це і не згадав. Бін прийшов разом із ним на вечірку, що й досі шумить десь внизу, на якій Чанбін залишився з пустим серцем і понівеченими почуттями. Він пішов за напоями, а коли повернувся, побачив свого хлопця з іншим. Вони так пристрасно цілувались на очах у всіх, що у Со з рук випали стакани з випивкою.

Насправді Чанбін завжди був запальним, і зараз злість та розчарування переповнювали його через край. Під зацікавленими поглядами натовпу, він підйшов та врізав по-обличчю Джуйона, а той лиш розсміявся, витираючи кров з розбитої губи.

- За що? - серед неочікувано глухої тиші питає Бін

- Ти мені набрид, разом з своїм коханням, - просто знизує плечима парубок, притягуючи до себе того незнайомця, з яким нещодавно цілувався.

- Але ж ти... ти... - він не знає що сказати.

- Я тобі нічого не обіцяв. Ми просто тусувались разом, та й усе. Я навіть жодного разу не сказав, що кохаю тебе. Просто ти за своєю тупою та наївною закоханістю нічого не бачив і не чув навколр себе. І скажу, що секс з тобою був непоганим, - зараз цей шматок лайна насміхався з нього при всіх знайоми з університету. 

Чанбін накидається на Джуйона, та б'є допоки Со не відтягують від хлопця, на обличчі якого не залишається живого місця. 

Він розлючений пішов з вечірки. Так і опинився тут. Кісточки на руці саднили, але юнак не зважав. Його історія кохання виявилась такою по-дурному трагічною, для нього. Чанбін сміється, він вважає себе повним ідіотом, але зробленого не повернеш.

Різкий порив вітру штовхає хлопця в спину, та він встоює на ногах, от тільки цигарка з рук випадає.

- Блядь... - тільки й може сказати Со. Треба злазити звідси, бо це й справді небезпечно.

Юнак повертає голову в бік, та ледь не підстрибує від несподіванки, поруч з ним стоїть високий, худий і доволі привабливий хлопець. 

- Ти мене налякав, - спокійно каже брюнет.

- Вибач, я не хотів. Просто милувався видом на нічне місто, - з якоюсь блаженною усмішкою каже цей дивак.

- Ммм... Зрозуміло, - ну що ще Чанбін може сказати незнайомій людині?

- А ти чому тут? - ну і балакучий же ж він.

- Та, так, свіжим повітрям дихаю, - знизує плечима Бін.

- А хочеш вишневих цукатів? - блондин простягає йому кілька штук

- Ааа... Та, ні дякую, - відмовляється брюнет. Цей чувак починає його трохи лякати.

- Ти не знаєш, від чого відмовляєшся, я сам їх робив. У них божественний смак, - усмішка цього хлопця така гарна, що Чанбін на секунду забуває, де вони зараз.

- Ти, як продавець Оріфлейм, з своїми цукатими, - все ж сміється Со та бере кілька штук. От тільки він не думав, що за секунду вони опиняться на даху. Цей дурень схопив його за руку та потягнув назад. Мало того, Чанбін добре вдарився спиною об холодну покрівлю, так ще й цей придурок усміхається, як пришилепкуватий.

- Ти нормальний?! - кричить юнак

- Те саме питання в мене, - він випускає брюнета з своїх рук. Усмішка зникає з його обличчя, - Хотів померти тут?! Ти знаєш, яке важливе життя?!

- Що?! Яке померти?! Я не збирався накладати на себе руки, ідіот. Просто дивився на місто, і про своє думав, - підіймається на ноги Со. От вміють люди роздратувати.

- Не збирався..? - шепоче, як в трансі незнайомець та тепер трохи винувато дивиться на Чанбіна, - Але що я мав подумати, коли піднявся сюди, а тут ти на краю стоїш?

- ... - у Чанбіна закінчились слова, їх просто немає. 

- От бачиш...

- Я бачу, що ти повний дурень... - перебиває його Бін, та йде на вихід.

- До зустрічі, - кричить в його спину незнайомець.

- Лише у твоїх снах, - фиркає Со, закриваючи за собою двері.