Розділ 31. Скарб

      Студенти з усіх ніг кинулися до неї. Усі прикраси, про які тільки могли мріяти дівчата, та й не лише дівчата, були висипані з глека на свою тканину. Кільця та підвіски, намиста та ланцюги з камінням різноманітної форми та кольору вражали своїм різноманіттям. Ну і сфотографувалися ж всі поряд із виявленою колекцією!

     Звичайно, представники спецслужб були цим незадоволені, бо не хотіли раніше розсекречувати виявлення скарбу. Але вони згаяли момент, і трапилася катастрофа – один із кмітливих студентів, користуючись загальним переполохом, встиг виставити кілька фото у Фейсбук під назвою: «Історична сенсація! Щойно знайдено скарб Мазепи!». І з цим уже нічого не можна було вдіяти.

     Сполоханий керівник спецслужби помчав подалі від іноземних вух у ліс і скоромовкою почав поспішно доповідати своєму начальству про несподіваний успіх експедиції. Табір пошукачів у цей момент нагадував розгорнутий мурашник. Всі члени експедиції здійснювали своєрідний броунівський рух, намагаючись сфотографуватися з якомога більшим числом експонатів, тому що всі розуміли – після реакції «нагорі» вони більше не матимуть такої можливості.   Охорона не встигала стежити за студентами. Спостерігачі переживали, як би копачі не привласнили монети чи коштовності. Лозинський же, разом із заступником начальника спецслужби, продовжували складати акт, ретельно переписуючи виявлені предмети. Обидва чудово знали, що в подібних випадках необхідна державна охорона об'єкта, тому сприймали ситуацію як належну і намагалися не відволікатися.

     Б'янці керівник довірив систематизувати прикраси. І тепер вона, з Тарасом, що раптово ожив, розкладала в купки кільця, сережки і намисто. Їх теж слід описати. Незабаром, несподівано швидко, в небі над ними з'явився своєрідний стрекот, і автоматично піднявши голови, всі побачили військовий вертоліт, що завис у небі.

Далі події розгорталися, як у пригодницькому бойовику. Поляну навколо розкопки оточив десант військових, які одразу ж усіх узяли під приціл. Поляки та місцеві хлопці просто оніміли від того, що відбувається. Військові тримали автомати напоготові до того часу, поки командир взводу не отримав інструкцію по рації від керівництва. Після цього він підійшов і вибачився перед Лозинським і його експедицією, і пояснив, що завдання його підрозділу полягає в охороні даного об'єкта. Лозинський звично кивнув. Такі сцени йому були не в новину. Але його вражала швидкість, з якою спецслужби відреагували на повідомлення свого співробітника. Він знав, що тут іноді неможливо було дочекатися «швидкої допомоги», щоб терміново допомогти хворому. Але для скарбів знайшлися і люди, і авіаційний бензин, і все інше!

       Командир взводу, не дивлячись на витік інформації, що вже стався, все-таки просив почекати зі звітами експедиції до моменту транспортування скарбу в безпечніше місце.

       До вечора студенти продовжували роботу із систематизації монет та коштовностей. Нарешті, остання підвіска була занесена до списку та описана. Акти були підписані та скріплені печатками. Фотограф урочисто відобразив цей важливий момент для історії.

      Б'янка стомлено зітхнула. Вона звела очі на колег. Всі виглядали втомленими, але настрій у всіх був радісним. Це сталося! У їхньому науковому житті з'явилася перша перемога!

     – Я правильно обізнаний, що нашій експедиції належить частина від знайденого скарбу? 25 відсотків вартості? – уточнив Лозінський у начальника спецслужби.

     – Абсолютно вірно. Лише 25 відсотків було за старим законодавством. Тепер – лише до 20.

    – До? Тобто це може бути і 15, і 10 і 5 відсотків? – розчаровано перепитали неприємно здивовані студенти.

     – Так.

   – Нічого. Цього все одно буде достатньо. – підсумував Лозінський, не бажаючи виникнення неприємних дипломатичних сцен.

   Монети спочатку були дбайливо запаковані по різних відділеннях металевого контейнера. Талери були покладені в одне відділення, червінці – в інше, дукати – в третє, інші монети –в четверте. Те саме було і з коштовностями. Різні вироби знаходилися тепер систематизованими та опечатаними. Командир взводу відкозирав усім, і разом із начальником спецгрупи, і бійцями видимого та невидимого фронту помчав у небо. Члени експедиції залишилися самі.

     – Мавр зробив свою справу, мавр може йти! – прокоментував ситуацію гуморист-фотограф.

   Тарас залишився з ними для чисто формальної роботи з вивчення та зміцнення знайденого підвалу.

      Пізнього вечора Б'янка радісно розповідала Даріушу про те, що вони незабаром побачаться.

     – Завтра наш керівник замовлятиме нам квитки. Кілька днів – і ми зустрінемося, нарешті!

   Дівчина із задоволенням помітила на спинці стільця біля ліжка її вишиванку. Їй навіть здалося, що він розмовляв з нею бадьоріше, ніж минулого разу.

    – Нам лишилося потерпіти зовсім недовго! – запевнила вона нареченого.