Розділ 29. Знахідка

     Наступного дня, озброївшись новим металошукачем, керівник став методично прочісувати острів, а за ним, немов зброєносці, йшли всі інші, озброївшись різнобарвними прапорцями, і відразу ж помічаючи місця, що викликали індикацію.

      Розуміючи, що шукати скарб біля руїн безглуздо (адже стільки копачів, мабуть, побувало вже тут), Лозінський почав пошуки з периферії острова і послідовно рухався до центру. І виявилось, що на самому березі метал був. Мабуть, вода заносила сюди те, що пливло водами Бахмача. Це було, звичайно, не зовсім те, що шукали історики, але воно вже виправдовувало експедицію. Це були дрібні предмети з різного металу, виготовлені в попередні сторіччя, починаючи від старого ключа до бляшанок від кока-коли.

    Щоразу, почувши сигнал металошукача, група, затамувавши подих, чекала на результат розкопки. І щоразу розчаровано зітхала, побачивши зовсім не предмет свого пошуку. Але все-таки справжніми вченими зазвичай керує методична послідовність. Тому пошукова група продовжувала рухатися до решток палацу Мазепи, що здавна розсипалися. Група розчистила від заростей не весь острів, а прочісувати довелося весь. Тому, робочий одяг та взуття пошуковиків знову потріпалося і забруднилося.

     – Ви знаєте, мені здається, що треба ще раз перевірити під стінами руїн. Згадайте, адже в деяких своїх садибах Мазепа ховав скарби просто у стінах, – запропонувала Б'янка.

     Тарас пробував відмовити всіх від цієї витівки, мотивуючи це тим, що попередні мисливці за скарбами мали за триста років перекопати кожен сантиметр землі. Але полякам втрачати не було чого. Тому після обіду вони відновили свої спроби знайти скарб під руїнами. Хлопці поволі пройшли над контурами замку.

    Нічого! Ось це був облом! Студенти просто не могли повірити в те, що всі їхні знахідки обмежувалися жалюгідним металевим сміттям. Ні, звичайно, залишалися ще напівзгнілі дрібні дерев'яні предмети побуту, точніше, їх фрагменти. Їх теж можна було дослідити, законсервувати та зробити цікавими експонатами музеїв, але…

     І це було все? А як же скарби? Адже місцеві мають приказку, що без вогню не буває диму! А якщо цей «дим був» – триста років говорили про те, що тут міг бути скарб, то, значить, і має бути «вогонь»? Чи не стали б даремно люди стільки років говорити про це?!

      – А що я вам казав? – Тарас із виглядом переможця окинув поглядом присутніх.

     Копачі розчаровано кинули лопати і посідали на землю. Один із студентів вирішив перенести металошукач ближче до центральної стіни, і раптом, прямо по центру руїн, там, де, за ідеєю, мало розташовуватися одне з приміщень, апарат видав незрозумілий звук. Студент провів приладом десять сантиметрів тому, і легендарний Deep Hunter знову видав звук. Усі стрепенулися.

   – Це щось дрібне. Не надійтесь, – промовив керівник, бажаючи вберегти колектив від подальшого розчарування. – Воно має бути на глибині сантиметрів до сорока.

    Студенти почали обережно копати над виявленим підозрілим місцем. Досягнувши глибини приблизно тридцяти сантиметрів, керівник відсторонив хлопців і почав обережно викопувати вже рихлу землю.

     Всі насторожено спостерігали, поки він пропускав через пальці грудочки пухкої вологої землі. Нарешті він щось намацав.

     – Дайте пензлика!

   Б'янка кинулася до інструментів і за хвилину подала начальнику необхідне. Той почав ретельно очищати дрібний предмет. Нарешті з'явився шматочок блискучого краю... монети.

     – Срібло? Золото? Часів Мазепи? – скупчилися всі над знахідкою.

     Керівник обдув монету і почав розглядати її. Всі, затамувавши подих, чекали на його вердикт.

     – Це – … Це – … Це – золотий дукат, хлопці. І – так, часів Мазепи!

     – Ура! – радісно закричали історики.

    – Зачекайте! – миттю захвилювався Тарас. – По-перше, монета знаходиться на нашій території та …

    — Одна, Тарасе! – зауважила Б'янка.

   – Ні, він – правий! Але все одно саме виявлення його тут каже, що ми були на правильному шляху, - відповів керівник, ретельно фотографуючи монету.

    – Давайте зважимо. Отже, вона важить… 3, 5 грами!

    – Багато!

    – А хіба в часи Мазепи були дукати? – посипалися питання студентів.

    – Звичайно.

    – Але ж він мав користуватися царськими червінцями?

   – Мазепа користувався всім: сріблом, червінцем, талерами, дукатами, діамантами! Адже він мотався всіма впливовими країнами. Бував у Польщі, Голландії, Франції, Італії, Німеччині. Від одних правителів він отримував подарунки та підкупи, іншим давав хабарі сам.

    Б'янка відчула внутрішнє піднесення. Отже, їхні зусилля виправдали. Шкода, що вони знайшли лише одну монету. Але історичне значення знахідки було безцінним!