Розділ 28. Неприємності

     Щовечора Б'янка тепер виходила на зв'язок із Даріушем, щоб той не почував себе покинутим. І щодня жахалася тим поганим змінам, які відбувалися з її нареченим. Колір обличчя у нього з кожним днем ставав все більш землистим, кашель і пітливість не проходили. І вона починала сумніватися, чи правильно поставив діагноз професор. Адже він міг помилятися! Вона намагалася бадьоро спілкуватися з хлопцем, щоб той не помічав її переляк його станом. Б'янка намагалася вселити Даріушу, що вже бачить позитив від розпочатого лікування. Але, в глибині душі, її мучив страх. Якось вона навіть зателефонувала до професора.

   Той її заспокоїв, сказавши, що вони отримали у лабораторному дослідженні якийсь специфічний антиген, характерний саме саркоїдозу. Але це теж складне захворювання, що вимагає тривалого і послідовного лікування. У Даріуша виявилася вже трохи запущена форма, тому сподіватися на швидкий результат було «надто оптимістично»! Але ефект від лікування прийде!

     Б'янка дивилася на Даріуша і боялася, що за очима він зрозуміє, наскільки він змінився. Їй було боляче, що він так змінився ще й зовні. Зараз його обличчя було схоже на сірий набряклий кавун, що розплився. Його очі, що завжди сяяли живим блиском, потьмяніли. Та й сам він говорив, як неживий зомбі.

     Ось вона й намагалася бадьорити його, розповідаючи всякі кумедні випадки, що відбувалися під час їх пошуків. Сама вона, після спілкування зі Світланою, була сповнена оптимізму. Вона приїде до Даріуша і все в них піде чудово!

     Несподівано ложку дьогтю в бочку її очікувань додала її мати.

     - Ти давно бачила Даріуша? - влаштувала їй мати формений допит.

     - Учора ввечері тільки спілкувалися. А що таке?

     - Я не знаю, може твій нетбук спотворює картину, але він виглядає жахливо. Мені шкода бідного хлопця, але тобі настав час скинути рожеві окуляри і подивитися реально. Швидше за все, він доживає останні години.

     - Мамо, ти що? Він лікується і йде на виправлення! - у шоці відповідала їй дочка.

   - Б'янко! Я вчора була в лікарні. Про що ти говориш? У нього на обличчі – ні кровинки. Абсолютно неживий вигляд. Він згасає.

     - Так підбадьори його!

    - Я не вмію дивитися в очі вмираючому та танцювати перед ним веселі танці. Йому стає лише гірше.

     - Мамо, я знаю, що в нас все буде гаразд! Не намагайся ввести мене в депресію!

    - Боже, дитинко, я просто намагаюся підготувати тебе до реальності. Мені дуже шкода. Але, якщо ти хочеш встигнути побачити його живим, то тобі слід поспішати.

    Б'янка зі злістю вийшла зі «Скайпу». Слова матері викликали у ній жах. І вона лише молилася, щоб їхні пошуки закінчилися якнайшвидше, і вона змогла не дистанційно, а особисто підтримати коханого. А ще, вона дуже злилась на свою матір. Замість того, щоб тактовніше підтримати її, вона лише вміє спричинити біль!

    І справді, незважаючи на лікування, що проводилося, Даріуш відчував, що йому ставало гірше. Насправді ж, гірше йому не було. Його стан залишалося тим самим, доки ліки повинні були накопичитися в організмі на постійному необхідному рівні. Але суб'єктивно йому здавалося, що ефекту від лікування немає. Це означало у його понятті лише одне – лікар помилився. Або діагноз встановлений неправильно, або розрахована доза виявилася неправильною. І це вселяло в нього постійну тривогу та страх.

    Дівчина ж розуміла, що їй слід поквапитись. Тому вона прискорилась і в роботі, і у вишивці.