Розділ 27. Початок роботи

     Поляки діловито взялися до роботи, а Тарас радів, що оскільки був лише спостерігачем, то й напружуватися йому особливо не треба. Бьянку бісив такий підхід до улюбленої справи, але вона розуміла, що історик Тарас не є істориком на переконання. Ну, не була його захопленням історія! Швидше за все, якби він мав вибір, він зайнявся б чимось іншим. А ось ідея Б'янки створити тури на острів йому сподобалася. Тарасові дістався у спадок невеликий мікроавтобус, якому він досі не міг знайти застосування. І зараз він обмірковував варіант, за якого він міг би зайнятися перевезенням туристів із Бахмача чи навіть Батурина сюди, до Поросюцького лісу.

     Керівник та Б'янка розглядали гуглівську аерофотозйомку. Вона показувала, що на острові є якісь невеликі руїни колишніх будов. Але щоб до них підібратися, треба було зайнятися вирубкою хащі.

     – Нам би якогось колумбійця з мачете зараз! – мрійливо зауважив один із студентів.

   – Але, оскільки колумбійця в нас немає, доведеться тобі спробувати себе в цій ролі, – розсміявся керівник.

     Наступного ранку Тарас привіз усі запаси своїх рублячих та ріжучих інструментів, і всі взялися за справу. Хлопці зайнялися вирубкою, а Б'янка з кухаркою відтягали гілки та корчі убік. За кілька годин вони опинилися в центрі острова і побачили залишки того, про що розповідала Б'янцы Світана. Однак, після пошуків пані Заславської минуло двісті вісімдесят років…

    Камені, що розсипалися в порох, каміння, контури колись великої будівлі, що проросла зеленню - ось і все, що вони побачили в першу мить. Б'янка шукала очима землянку, яка мала знаходитися неподалік. Але де ж там! Щоліта виростала нова зелень. Волога надавала корозію камінню, вітри наносили нові верстви землі на існуючі. Перегній теж робив свою справу.

     Деякі члени експедиції зажурилися. Всі втратили необґрунтований оптимізм і зрозуміли, що знайти тут щось буде дуже проблематично. Один лиш фотограф не сумував і квапливо клацав об'єктивом, намагаючись зняти кожен сантиметр землі. Втім, Б'янка не була особливо засмученою. Вона собі приблизно так і уявляла цей пошук. Нерозумно було сподіватися, що скарби всі триста років лежатимуть на поверхні! Мазепа, адже, не був дурнем і приказка «далі покладеш – ближче візьмеш!» вже, напевно, існувала в ті часи, і була йому відома!

      – Давайте попрацюємо металошукачами, – запропонувала вона компаньйонам із пошуку.

     Двоє студентів, одягнувшись у навушники, включилися в роботу. Здавалося б, що металу в ті часи мало бути мало, але хлопці знаходили деяку кількість дрібного металевого сміття навіть тут – у самих хащах. Мабуть, він потрапляв сюди, захоплений водою озера та змитий дощами. Навіть, такі артефакти помітно надихнули співробітників. І, навіть, Тарас тепер із цікавістю стежив за результатами пошуків.

    – Я знаю, що нам треба, – ствердно констатував керівник експедиції. – Глибинний металошукач.

     – А у нас такі є? – запитала Б'янка.

     – А як же! Ми ж серйозна експедиція! Але під час роботи з ним потрібні деякі навички. Давайте сьогодні просимо все те, що сьогодні накопали. А завтра візьмемо Deep Hunter та …

     – Це ось цей детектор?

     – Так, строго кажучи, він називається Deep Hunter Pro. І буде видно, чи є сенс шукати далі чи ні.

     – А на якій глибині він здатний визначати метал?

   – О, це чудовий прилад. Він має дві системи індикації металу, він навіть окремо може знаходити золото. Великі об'єкти він здатний уловлювати на глибині до 8-10 метрів.

    – Нічого собі! – здивувалися студенти.

    – А ви думаєте, що за триста метрів міг утворитися додатково такий великий шар землі?

    – Тут, на острові – не думаю. Але для нас найголовніше, щоб скарб виявився не на більшій глибині.

     – Так, наука не стоїть на місці, все розвивається.

     На тому й вирішили. Залишок дня пройшов у шукачів у рутинній роботі.

     Увечері Б'янка сіла вишивати свою сорочку, але тепер уже – стібками від себе.

    – І охота ось це тобі морочитися з голками та нитками? – зневажливо скрививши гарненький носик, запитала одна зі студенток – Данута.

    Якби вона знала, чим мотивувалася Б'янка, вона б не питала про таку очевидну річ. Сенсато навіть не стала їй відповідати.

    – Якби їй це було нецікаво, вона б цим не займалася, – несподівано заступився Бьянку один із місцевих хлопців.

    Він вже давно, із захопленням спостерігав за художньою роботою дівчини.