Розділ 26. Подальші пошуки скарбу

     Б'янка дала відбій, а Даріуш замислився над явною абсурдністю ситуації. Це він мав би підтримувати кохану та бути їй опорою, а не навпаки! Якщо все буде вдало, він намагатиметься стати для Б'янки справжнім захисником!

     – Світано, Ви мене, тобто нас, дуже виручили! – щиро радіючи, поцілувала відунку зраділа Б'янка.

     Бабуся навіть розплакалася.

    – Ти теж стала мені наче онукою. Пра-пра-правнучкою… Я дивлюся на тебе, а бачу – себе із Зоряном. І хочу, щоб у тебе з твоїм коханим усе було гаразд.

     – То може Ви станете мені названою бабусею?

    – Так, звичайно, любонько! – радісно напутала дівчину відунка, складаючи їй у дорожню сумку баночки з якоюсь їжею, пиріжки. – Тоді дзвони мені.

   Розпрощавшись зі Світаною, Б'янка знайшла водія і поспішно вирушила у зворотний шлях. Нині вона не мала права розслаблятися. Занадто багато у неї роботи накопичилося в дні, що залишилися.

    Після приїзду до Бахмача, на ранок вона пішла до місцевого краєзнавчого музею. На її подив, він був непоказною маленькою одноповерховою будівлею, пофарбованою в синьо-блакитний колір. У ньому було кілька залів, що відображали бойову славу Бахмача часів Другої світової війни та гетьманщини, але, на жаль, про пошуки скарбів інформація, що її цікавила, була відсутня. Б'янка могла побачити, навіть, такі експонати, як шаблі тих часів, побачити костюми та предмети вжитку, але… але! Вона звернулася по пояснення до екскурсовода, але та відповіла, що тут жодних скарбів не було знайдено.

     Порадившись із учасниками пошукової групи, командир експедиції, пан Лозінський прийняв рішення вирушати на хутір Поросючку. Місцевість ця розташовувалась неподалік залізничної станції «Бахмач», приблизно за п'ятнадцять кілометрів від Батурина. У Мазепи тут також була одна з його таємних резиденцій.

     На штучному острові, з усіх боків оточеному ровом із водою, з'єднаним із річкою Бахмач, знаходився заміський замок. Саме тут і було закопано частину скарбів гетьмана. Саме тут і шукала скарби Мазепи пані Заславська із Зоряном. І саме тут розпочинався новий пошук скарбів експедиції Б'янки.

     Оскільки для проведення пошукових робіт був потрібний дозвіл і контроль від держави, то передбачалося, що в Бахмачі до них приєднаються представники української сторони. Але в мерії їм сказали, що вже стільки було різних пошуків, які ні до чого суттєвого не привели, що вони повністю довіряють польській стороні експедиції. Тож до них відрядили місцевого молодого історика Тараса. Крім того, керівник найняв кількох місцевих підлітків, щоб ті допомагали експедиції у фізичній роботі. У такому складі гурт і вирушив шукати колишню резиденцію гетьмана-зрадника.

     – Через ліс треба йти обережно, – попередили пацани. – Іноді трапляються болотя.

     – Глибокі? Справжні? – Насторожилися пошукачі.

     – А хто ж знає? Але, кажуть, нещодавно собаку чиюсь затягло з кінцями.

     – Що це – «з кінцями»? – безпорадно перепитав керівник, який не чув такого виразу.

     – Тобто – зовсім. – пояснив Тарас.

     Після цих слів студентам експедиція не видалася вже такою легкою науковою подорожжю, як їм здавалося раніше. Усі інстинктивно скупчилися навколо місцевих підлітків і не розбредалися на всі боки.

   Для початку вони розбили табір навпроти передбачуваної переправи. Встановили кілька наметів. Б'янка згадувала деталі Світаниного оповідання про табір пані Заславської. Та теж встановлювала намети, але не такі. Наразі їх виготовляли підходящими для будь-якої погоди, з пологом від комах. У самих наметах пошуковики встановили розкладачки і інші модульні меблі, що складаються. В таких комфортабельних умовах пошуку – гріх було б не знайти чогось сенсаційного!

    Поляки дивувалися, чому такі цікаві історичні місця не були зроблені якимось особливим чином для туристів. Така багата історична спадщина була забута. Відчувалося, що не вистачало вмілого туристичного менеджера. Адже, за правильного підходу та красиво поданої легенди, Бахмачу можна було забезпечити нескінченний потік туристів та сучасний розвиток інфраструктури. Деякі члени експедиції та й сама Б'янка почали подумувати про те, щоб налагодити спільну туристичну співпрацю. Але, перш ніж його організувати, треба було докласти спочатку багато зусиль.

     Прибувши на місцевість, поляки зазнали розчарування. За словами Світлани, Заславська перепливала значну смугу води до острова. Їхнім очам відкрилося п'ять метрів наполовину висушеної обмелілої калюжі, яка колись була глибоким ровом. Щоб потрапити на острів, зараз човен навіть не був потрібний. На той берег можна було перейти уламками дерев, що валялися у воді. За триста років усе так обміліло…

     Б'янка дивувалася, чому не зберегли первозданний вид рову і острова? У такому вигляді історична достовірність збереглася б і викликала б живий інтерес у туристів.

     Від рову сам острів відгороджувала облямівка суцільних густих кущів. На другому березі їхнім поглядам постала непрохідна хаща з зростаючих на відстані сантиметрів п'ятдесяти один від одного дерев і чагарників кущів. Місцями зарості були навіть густішими. Звичайно, за такого стану справ шукати скарб було проблематично.