Розділ 25.

     Б'янка не знала про його такі упадницькі думки. Якось вона опинилася на зв'язку і відразу почала розпитувати його про новини. Даріуш розповів їй все, і дівчина зраділа, думаючи, що тепер уже все добре. Але, коли він став висловлювати їй свої сумніви щодо доцільності всього лікування та їхнього спільного майбутнього, вона насторожилася. Зателефонувавши потім Агнес, вона дізналася про його депресію і запитала про психолога. Дізнавшись сумну новину про неефективність консультацій, Б'янка задумалася.

     Зараз вона перебувала у Бахмачі, але через день експедиція мала переміститися на острів. Великих коштів у неї не залишалося. Найдорожче, що вона мала – це вишиванки. Вона глянула на них. Як вона мріяла, що вони ходитимуть у свята, взявшись за руки, в цих вишиванках! Їх продати вона не могла! Це був символ їхнього кохання.

   Вона зітхнула та машинально поклала їх у свою дорожню сумку. Стародавнє кільце з хризолітом, яке подарував їй Даріуш, і єдине, яке вона одягла в літню експедицію, вона теж не могла продати. І тут вона згадала про золоті сережки у вухах. Вдома в неї були інші. А ось ці зараз мали стати в нагоді.

   Б'янка взагалі сумнівалася, чи є ломбард чи відповідний ювелірний магазин у такому невеликому містечку, як Бахмач. Виявилось, що він був.

    Приймальник довго розглядав сережки, а потім відповів, що вони приймають тут вироби за низькою ціною, і їй не вигідно буде їх закладати.

     – Доїхати до Чернігова у Вас вистачить коштів?

     Б'янка кивнула.

     – Там Вам дадуть значно більше.

     – Дякую, – щиро подякувала вона чесному працівникові і вирушила до обласного центру.

   Там вона виручила таки непогану суму, найняла таксі і помчала до Світани. Вона раптом згадала прощальні слова тієї: «Ніхто не знає, коли і від кого йому знадобиться допомога». Наче та передбачала, що дівчині може знадобитися її допомога! А може, справді, передбачала? Вона згадала, що має номер телефону Світани. І набравши його, почула від відунки: «Я чекаю на тебе!».

   Так, що б не казала їй ця бабуся, вона була доброю відьмою. І Б'янка зрозуміла, що саме Світана і зможе допомогти їм. Адже й вона сама боролася за свого коханого!

    Таксист гнав, на її прохання, за сто кілометрів на годину, і через три години дівчина вже була у Світани.

    – Якщо почекайте мене кілька годин, назад знову поїдемо разом, – сказала Б'янка.

    – Охоче, я давно хотів подивитись місто. Наберете мене, коли треба буде їхати.

    Дівчина кивнула і відчинила знайому хвіртку.

    – Що, скоїлося лихо? Знаю, відчувала, що в тебе не все буде гладко.

   – А зараз що відчуваєте? – з надією в голосі, запитала Б'янка.

   – Потрібно боротися! Якщо всі разом боротимемося – то все буде добре. Але ти мусиш йому допомогти. Він зараз дуже втомився. І сам не може чинити опір хворобі. Йому важко...

   – Я розумію, – гаряче запевнила відунку дівчина, притиснувши руки до грудей. – Що треба робити?

   – У тебе багато життєвої енергії! Достатньо, щоб допомогти і йому. Ми проведемо обряд, який прив'яже його до тебе назавжди, якщо ти не боїшся.

    – Боюся чого? – запитала дівчина.

  – Якщо переможе його енергія, то він може і тебе, не бажаючи того, поцупити за собою в небуття…

    – Ні, я зможу переконати його боротися! – запротестувала Б'янка. – Тільки я не зрозуміла. Він і так мене любить. Навіщо його до мене прив'язувати?

   – Пам'ятаєш, я розповідала тобі про те, як прив'язувала Зоряна? Він любив мене. Але, щоб підстрахуватися, якщо станеться щось не за планом…

   – Я зрозуміла. Що будемо робити? – по-діловому уточнила дівчина.

   – Діставай ваші вишиванки та …

   – Звідки Ви знаєте, що при собі їх маю? – здивувалася Б'янка і згадала, що випадково захопила їх із собою.

   – Я тобі тоді нагадала про них, ось ти й узяла з собою, – скромно відповіла бабуся.

   – Ой, так! Яка ж я дурна! – ляснула себе по лобі долонькою її гостя. – Ви можете керувати нами на відстані?

  – Небагато. Ти просто забула. Пам'ятаєш, як я  тобі казала? Вишиваєш червоною ниткою по всьому подолу зсередини стібки. На його сорочці – вишиваєш до себе, на своїй – від себе. І весь час кажеш: "Вишиваю, вишиваю, тебе до себе пришиваю". Після цього разу він у всьому буде тебе слухати. І ти переконаєш його лікуватись.

   Світана посадила дівчину біля вікна, натягла на п'яльці чоловічу сорочку і показала, як Б'янці треба вишивати стібки по краю подола. Спочатку голка не слухалася невмілих пальців Б'янки, яка раніше ніколи не тримала голку в руках. Але поступово, стібок за стібком, її робота просувалася. Серце Б'янки охопила радісна надія в тому, що своїм «чаклунством» вона зможе перемогти їхню хворобу. Стежки ставали дедалі акуратнішими.