Розділ 24. Хвилювання

     – Мені незрозумілий такий важкий маніфест захворювання. – Замислено промовив лікар, розглядаючи МРТ і порівнюючи їх з результатами аналізів. – У мене складається враження, що ви проморгали початок захворювання набагато раніше за нинішні події. Скажіть, у нього не було до цього схожих симптомів, тільки трохи слабше виражених?

     – Так вони схожі на звичайну застуду чи інфекцію. Звісно, у нього й півроку тому були такі короткочасні захворювання. Взимку.

     – Добре, Ви питайте у нього про всяк випадок і потім мені скажіть.

     – Лікарю, а такий початок характерний для … раку?

     – Не тільки, – якось невиразно відповів їй професор, змусивши матір губитися в здогадах про те, що він мав на увазі.

    Після приходу до сина, Агнес запитала його про застуди, і несподівано почула про те, що взимку, він, дійсно довго хворів із субфебрильною температурою та схожими симптомами.

     – Що ж ти мовчав? – сплеснула руками мати.

   – А що було дзвонити? По-перше, температура була невисокою, а по-друге, мене відсторонили б від гри. А ми всю зиму грали у відбірних турах.

   – І ти грав хворий?

   – Ну, мамо, це було необхідно для стипендії!

   Отже, професор мав рацію. Саме тоді, певне, і стався початок захворювання. Агнес вийшла з кімнати і почала дзвонити лікарю.

   – Тепер все починає ставати на місця, – трохи оптимістично промовив той.

   – То ви вже можете сказати діагноз? – зраділа Агнес.

   – Так, проби на туберкульоз негативні.

   – Отже, це рак? – тихо запитала мати впалим голосом.

   – Поки що не впевнений.

   – А що ж це може бути? – у голосі Агнеси пролунали нотки надії.

   – Є ще один вид патології. Вона дуже рідко трапляється. Дуже. Але сподіватимемося, що це – саме вона.

   – А вона лікується?

   На деякий час у трубці встановилася тяжка тиша.

   – Так. Повільно. Тяжко. Але – лікується.

   – Матка Боска! – зрадовано вигукнула Агнес.

  – Давайте поки не буде особливо радіти. Ми спочатку маємо абсолютно точно встановити діагноз, а потім…

   – Я все розумію! – квапливо заговорила мати парубка.

  – Ваше завдання – змусити його взяти себе в руки та лікуватись, а то він у Вас якось депресивно налаштований.

   – Але, у нього ж, батько...

  – Тож, так! Тоді Вам треба знайти йому обов'язково хорошого психолога. Нехай попрацює з ним.

   Дівчина була впевнена, що за її недовгу відсутність, хлопець пройде все обстеження та розпочне лікування. Вона й не підозрювала, що він реалістично налаштовується на найгірший варіант.

   Таким чином, поки Б'янка продовжувала перебувати в експедиції, мати Даріуша металася між сином, професором та психологами.

   Робота хороших психологів коштувала недешево. Тому доводилося обирати між специфічним лікуванням та психологічною допомогою. Спочатку, Агнес дещо самовпевнено вважала, що сама зможе впоратися із проблемою сина. Але той уперто наполягав на останній волі вмираючого дати йому спокій і дати йому кошти здійснити свою мрію. З погляду здорового глузду, фінанси, що залишилися, треба було направити саме на лікування. Хоча, Агнес розуміла, що і Даріуш має право наполягати на своєму. Він завжди був зразковим і слухняним сином. А якщо він і справді вмирає? Мати не хотіла про це навіть думати! Але, якщо це так, хіба він, дійсно, не має права на свою мрію?

   Її серце та розум розривалися. Вона не знала, як правильно вчинити. Кілька разів вона намагалася зв'язатися з дівчиною сина, але Б'янка чомусь постійно була поза зоною доступу. Ну, як було пояснити засмученій Агнесі, що в Україні, особливо в дрібних містах, не скрізь була зона покриття?

   Через день матері зателефонував лікар і порадував її, що у Даріуша не рак, а саме те, рідкісне захворювання – саркоїдоз легень. Агнес полегшено зітхнула. Даріуш теж був втішений не менше матері. Він одразу ж кинувся читати в Інтернеті про цю патологію, і одразу знов засмутився. Лікуватися треба було місяців вісім, а то й довше. Воно дорого коштувало і було важким.

   Але, це, все ж, було світло наприкінці тунелю! Він відправив довжелезні повідомлення коханій і з матір'ю подався на прийом до професора.

   – У Даріуша підвищення титрів α- та β-глобулінів змінилося збільшенням титрів γ-глобуліну. Це означає, що захворювання вже давно прогресує, як я передбачав. У нього вражені внутрішньогрудні лімфовузли, є певна дисемінація у легенях. Звідси й ознаки важкої ендогенної інтоксикації. Отже, слід докласти зусиль для ефективності лікування.