Розділ 23. Даріуш

     У Даріуша ж справи були так. Він був змучений неясністю діагнозу, незліченними клінічними дослідженнями. Мати відчувала, що він почав ламатися. І постійно намагалася підняти його дух. Але це було дуже складно! Постійно згадуючи про те, що його батько помер від раку, Даріуш вганяв себе в депресивні роздуми про те, що він обов'язково мав отримати страшну та швидкоплинну хворобу через спадкову схильність. І відволікти його від тих думок було неможливо. Принаймні, поки матері це не вдавалося.

     Даріуш не вважав себе скиглієм. Він знав, що чоловік має зустрічати свою смерть стійко. Його лиш пригнічували думки, що смерть прийшла до нього так рано. Батько, хоч би, пішов із життя, встигнувши залишити спадкоємця. Він же, навіть не встиг створити сім'ю, не встиг виконати свій намір ощасливити кохану дівчину. Вона чекає на зустріч з ним, купує йому дорогі подарунки, а він натомість вислизне від неї?! А як їх спільні плани? Пошук скарбу Мазепи, дослідження Мачу-Пікчу?! Ні, звичайно, Б'янка ще молода і обов'язково зустріне потім людину, з якою піде по життю далі. Але їхні плани залишаться просто невиконаною мрією.

    Такими невиконаними планами весь Всесвіт, напевно, вже переповнений! А, адже, так хотілося до кінця життя насолоджуватися гострим розумом та гумором цієї, іскристої радістю, дівчини! Хоча цю його мрію доля якраз виконає – вони будуть насолоджуватися один одним до кінця його життя. Тільки цей кінець настане дуже швидко!

  І він усе глибше й глибше занурювався в трясовину жалю до себе, а мати ніяк не могла витягнути його з цього занурення.

    Минуло кілька днів.

   Зрештою, мати влаштувала Даріушу консультацію знаменитого професора. На той час у хлопця з'явилися, до всього, ще й болі за грудиною.

    Професор уважно оглянув, вистукав і вислухав молодого пацієнта з незрозумілим діагнозом. І зараз почав пальпувати його лімфовузли. Навколовушні слинні залози були збільшені.

    – Болить? – спитав професор.

    Даріуш, насилу ковтаючи слину, ствердно кивнув.

  Ну що ж? До зовнішніх клінічних симптомів можна було додати: двостороннє збільшення коріння легень, розсіяні хрипи в легенях, ураження лімфовузлів, на шкірі подекуди – вузликовий висип.

   – Нам треба буде провести диференціальну діагностику між дуже серйозними захворюваннями, – нарешті виніс професор свій вердикт.

     – Між раком та чим? – насторожено спитав Даріуш.

    – Є й інші захворювання, які мають подібний клінічний прояв. Проблема полягає в тому, що у Вас могло початися приблизно одночасно два захворювання – шкірне або інфекційне і не шкірне. Або ж це одне захворювання з такими проявами.

    Не приховую: у всіх трьох варіантах лікування має бути серйозне і послідовне. І щойно тільки Ви почнете його проводити не систематично - то користі від нього не буде. Не можна пропускати жодної процедури, зрозуміло?

    – Все-таки, – хімія, лікарю? – з жахом спитав Даріуш.

    Він знав, що не всі витримують повний курс хіміотерапії.

   – Поки що – не знаю, – задумливо відповів професор, виписуючи направлення на подальші терапевтичні процедури. Йому не хотілося обнадіяти раніше хворого тому, що оптимізм міг бути не обгрунтованим. Але й різноманітність симптомів його бентежила. Що це за рак легенів із вузликовими висипаннями на шкірі?

   Коли були зроблені всілякі рентгени та МРТ, виявилося, що у Даріуша визначається пухлиноподібне утворення у прикореневих лімфовузлах легень. І тут професор сказав матері хлопця, що треба зробити діагностику між туберкульозом і раком, тому що клінічні симптоми цих видів патології були схожі, а лікування – зовсім різне. Звичайно, мати вважала б за краще туберкульоз, вибираючи з двох зол менше. Але якщо це було онко, матка Боска? Хіба можна обрати собі кращу хворобу?

   Для Даріуша знову почалася нескінченна низка аналізів та обстежень. Аналізи крові показували збільшення всіх можливих показників – ШОЕ, лейкоцитів, еозинофілів, моно- та інших «цитів».

   – І що це значить? – із завмиранням серця питав хлопець у матері, яка прочитала гору медичної літератури з того моменту, як він захворів.

     – Напевно, те, що в тебе сильне запалення.

     – А при раку його не повинно бути, – підлозі спитав, підлозі констатував Даріуш.

     – Я ж не лікар, синку, – збентежено відповіла мати.

    – Але хіба ти не пам'ятаєш, як було у батька?

    – Це було так давно! Я була молода... і не звертала уваги на те, чи є в нього запалення, чи ні. Я покладалася на лікарів.

    – Але, ти, бачиш, що повністю покладатися на них не можна, – тихо сказав син.

    – А на кого покладатися тоді? Коли ти був у костьолі?

    – Давно! Мамо, ти ж знаєш, як я відношуся до релігій…