Розділ 18. Доля

     Від цих слів Світана мало не перечепилась через поріг, але пересиливши себе, переступила його.

    –  Здрастуйте Вам, милостива господиня! –  низько кланяючись, звернулася вона до старої, що сиділа біля вікна.

     –  Ну, якщо ти до мене з такою повагою, то сідай. Я знаю, чого ти хочеш.

     Світана насмілилась і підняла обличчя.

     –  Так, я –  та, кого ти шукала, –  велично промовила відьма.

    –  Ви – сама Доля?

    –  Так, я й є вона! Покажи, що мені принесла.

    Світана дістала з-за пазухи тирлич, із кошика – вишиванку. Доля покрутила тирлич у руках, понюхала і зневажливо сказала:

   –  Залиш його собі, знадобиться. О, та ти гарна майстриня. Тільки така вишиванка мені не потрібна. Теж можеш її забрати. Якщо ти така вправна майстерниця, то залишишся в мене, поки вишиєш те, що я скажу.

     Стара, налила відвар свого тирлича у великий глечик і сказала дівчині:

     – Повторюй за мною закляття!

    Дівчина повторила тричі вже знайоме їй: «тирлич, тирлич, мого милого поклич»! Потім, Доля, як і Агапка, придивилася до поверхні відвару.

    – Суперницю ти обрала собі не під силу. Чи знаєш, що вона йде весь час поряд з тобою?

    – Як це? Адже вона з моїм милим поїхала, майже рік.

   – Вона заздрить тобі, бо ти так зачарувала свого парубка, що він лишається тобі вірним. Тому шукає тебе зараз через ворожок.

    – Залишається вірним?! – зраділо підхопилася Світана.

    – Так, тільки вона зараз також тут. І теж шукає привороту. Але прийде вона не до мене.

    – А до кого ж? – ні жива, ні мертва, спитала дівчина.

   – Серед нашої погані немає мені рівних по силі, – задумливо сказала відьма. – Але, здається мені хтось збоку… Бачиш, тінь миготить збоку? – вона показала прохачці на відображення, що коливалось в кринці. Світана придивилася і злякано скрикнула! Прямо до неї, з-за обрію наближалася величезна чорна діра вихору, що загрожував поглинути її!

     – Я це вже бачила, в такому страшному сні!

     – Отже, сон у руку був! Хто ж це? У нас таких немає!

    Відьма замислилась.

    –  Принеси мені поки хмизу побільше, великий вогонь потрібен буде!

    Світана кинулася виконувати доручення відьми, а Доля дістала з закутка проржавілу від старості металеву пластинку, і почала розкладати на ній якісь дрібні камінці та засохлі квіти. Вона поклала їх по колу і почала бурмотити щось нерозбірливе.

    Світана, знай, носила хмиз і складала у дворі. Щойно сонце стало сідати, стара вийшла надвір і запалила багаття. Над ним вона спорудила триніжок, а на нього поставила пластинку. Вони сіли поруч. Світана раділа, що можна погрітися, а Доля сиділа із заплющеними очима і вдихала запах трави та каміння, що випаровувався із пластини.

    –  Бачу я, –  раптом хрипким голосом сказала чаклунка і на смерть налякала Світану, –  що їде до нас суперниця моя…

    –  Ваша суперниця? – недовірливо запитала дівчина. – Хіба у Вас може бути суперниця?

    Від Агапки вона знала, що київська відьма була найсильнішою.

   –  Із наших – мені немає суперниці. Але ця… дуже страшна особа. Впливова. Буває біля самої імператриці.

  Серце Світани затремтіло. 

   – Завтра буде шабаш. І вона також буде тут.

   Доля розплющила очі.

   – Ти хочеш, щоб я прийняла з нею бій?

   – Матінко Доле, я не смію Вас так турбувати! – сльози потекли з очей закоханої дівчини. – Якби я могла сама з нею боротися!

   – Я й сама хочу з нею битися, – прийняла рішення Доля. – Адже якщо вона мене переможе, то вона стане і київською відьмою. Але, якщо я зможу її перемогти – вона ніколи тут не посміє більше з'явитися!

   Світана зрозуміла, що завтра настане велика битва відьом. Вона одночасно раділа і боялася.