Розділ 14. Відьма

     Заславська переодяглася простолюдинкою, взяла з собою одну із дворових дівок і вирушила на пошуки відповіді.

      - А хто тут у вас з ворожок? – спитала вона у крайній хаті.

      - Мокрина. Вона за дві хати живе!

   Коли Катерина з дівкою дісталися Мокрини, та вже чекала їх на призьбі. Чарівниця виявилася селянкою невизначеного віку, одягненою не зовсім так, як було заведено. Пані ледь витримала пронизливий погляд колючих очей відьми.

        - Ну що, пані, хочеш знати?

    Заславська замахала руками, щоб ніхто з сусідів не почув цього «пані», і одразу перейнялася довірою до відьми.

      - Звідки знаєш, хто я?

      - Я ж відунья! Все бачу.

      - Скажи тоді, чому мій милий не звертає на мене уваги?

      - Сідай.

     Мокрина ще раз уважно подивилась на пані. Спочатку треба було подивитись, яка у пані вдача. Поки що відунка відчувала від своєї відвідувачки хвилю неприязні. Напевне, лихою пані вона була для оточуючих.  Вочевидь, що по-доброму, ніхто не захоче бути з нею добровільно.

     Ворожка дістала з духовки кисляк, що підійшов, і поставила на стіл.

    - Потримай глечик у руках.

  Катерина взялася за теплий глек. І з подивом помітила, як просто на очах від сироватки стала відходити вгору грудка сиру. Навіть, прості селяни знали цей знак. Не інакше, як панною крутить сам біс! От і як їй догодити?

   - Давай сюди.

   Мокрина подивилася на поверхню грудки. Незадоволено хмикнула.

   - Є в нього інша, яку він кохає.

   - Селянка?! – гнівно схопилася пані.

   - Так і він же - не пан, - спокійно зауважила Мокрина.

   "Все-таки, ця ворожка знає свою справу!" - з повагою і здивуванням, подумки зазначила Заславська.

   - То можна щось зробити?

  - Спробувати можна. Але, якщо не допоможе, то звертайся до тієї, що сильнішою за мене буде. Так пробуватимеш?

   Пані кивнула.

   - Тоді плати.

   Мокрина простягла до неї руку. Катерина закивала головою і полізла у свій гаманець. Дістала звідти монету та подала ворожці. Та підійшла до світла, примружилася, розглядаючи незрозумілу монету.

    - Це – не копійка! - сказала вона.

   З одного боку було зображено двоголовий орел з короною, з іншого – незрозумілі літери.

   - Це нова монета, яку карбує Ганна Іоанівна. Бачиш, вибито «денга 1730»?

   - Я ж літер не знаю. Але якщо обманюєш!..

   Малороси чули, що нова Імператриця почала замінювати гроші Петра та Катерини, але ще не бачили їх.

   - Я ж розумію! – обурилася гостя.

   Ворожка сховала монету за пазуху і сіла навпроти.

   Мокрина уважно вдивлялася якийсь час у її очі, потім розсипала муку на столі, намалювала на ній пальцем око із зіницею. Потім дістала з печі ківш із гарячим відваром заговорених трав. Вилила з нього тонким струмком трохи відвару прямо в центр зіниці, а потім стала повільно перемішувати його з борошном. Незабаром намальоване борошняне око перетворилося на грудку тіста. Відьма дала його Катерині і веліла спекти на багатті і з'їсти перед вечірньою зорею.

     - Має допомогти, - ствердно сказала чарівниця.

    Зраділа Катерина у чудовому настрої поверталася до свого табору. Вперше вона звернула увагу на красу природи, що оточувала її. Оглушливо співали птахи. Ліс синів вдалині, стежина радісно вилась серед кинутого поля. "Непорядок!" - помітила кріпосна, що її супроводжувала.

     — Дивіться, пані, у нас такого ніколи б не було, щоб поле поросло бур'янами. Що ж місцевий пан не стежить за своїми наділами?

  "Ти дивися, які в мене розумні селяни!" – здивувалася Катерина. Вона була задоволена своєю челяддю. Задоволена загалом. А окремо…

    Ось, що заважає Зоряну виявляти до неї знаки поваги та любові? Тут пані знову налаштувалася на мрійливий лад. Як зробити так, щоб він прийшов до її куреня? Вона розмріялася, що ввечері він переступить через свою сором'язливість, стане наполегливим і нестримним. Стисне її у своїх обіймах так, що вона відчує його порив усім тілом.

     Закохана пані йшла назустріч до коханого і тремтіла від збудження. Тепер її вже не зупиняло, навіть, те, що хтось міг би їх помітити разом. І тоді – прощай, таємниця! 

    Головне, щоб вони могли вдаватися до кохання. Якщо треба, то вони залишаться тут назавжди. У неї достатньо коштів, щоб відремонтувати ці руїни. Або викупити у місцевого поміщика пристойний будинок. Вона вдягатиме Зоряна, як пана. Ніхто й не дізнається, хто він за один. І заживуть вони з коханим довго та щасливо!