Розділ 13. Початок пошуків

     Прибувши на місце, пані не помітила пожвавлення на хуторі. Навпаки, він був спорожнілий. Все довкола заросло високою травою.

     "Це добре! Ніхто нас не примітить!» - подумала Заславська.

    Зустрів їх лише шолудивий кульгавий собака, у якого навіть не було сил гавкати їх. Хати стояли напівзруйнованими, двері відчиненими, всередині зі свистом гуляв вітер.

      - Зупинимося тут, - наказала Катерина розбити табір.

    Перший день вони влаштовували побут. Наступного дня вона вирушила разом із охороною, до якої залучила і Зоряна, опитувати місцевих хуторян, а потім – на пошуки острова.

    Берег також поріс очеретом, у воді виднілися численні купини. Катерина побоювалася, що тут річка перетворилася на болото. Але ні, її побоювання виявилися марними. Невдовзі вони роздобули старий човен і попливли назустріч порослому непрохідною зеленню острівцю. Він був ближче до протилежного берега і був з двох боків оточений наполовину зарослими ровами, колись наповненими глибокою водою.

     Катерина пошкодувала, що була в гарній сукні, тільки-но поділ вперше зачепився за корчі на березі. Треба було вбратися козаком! Хоча батюшка і говорив колись, що жінці одягатися мужиком - великий гріх, але іншого виходу вона не бачила. Вона знала про такі випадки, і нічого жінкам за життя не було, ніякої Господньої кари. Отже, в інший раз вона буде розумнішою.

     Загін обережно ступив на берег. Навкруг було тихо. Лише лякаюче покрикував в деревах якийсь птах. Заславська скомандувала своєму провідникові, щоб той ступав уперед. Острів був зовсім порослий чагарниками. На невеликому узліссі виднілася кинута сторожка, поруч була напівзасипана землянка. Але поміщиця пам'ятала, що в народі ходили чутки про те, що тут, на хуторі Поросючка, під Бахмачем, у 1708 році всі військові товариші присягали на вірність Мазепі і на протекцію шведському королю. Де ж був його замок?

     - Місцевий староста сказав, що залишки Мазепинського замку треба шукати саме тут, - доповів їй помічник. - Кажуть, що він у заростях загублений.

      - Давайте спочатку відкопувати землянку, - вирішила пані.

    Слуги взялися виконувати її наказ, сама вона разом із Зоряном вирушила оглядати острів далі. Жодних ознак колишньої людської активності у цих місцях острова не спостерігалося. Розкопки нічого не дали. Можна було повертати експедицію назад. Але не такою була Заславська. Якщо вже їй щось втовкмачувалося в голову, то згорнути її з шляху було дуже важко. "Весь острів перекопаю, а знайду скарб Мазепи!" - вирішила вона.

     Крім того, вона і так, і сяк обходила Зоряна, не турбувала його тяжкою роботою, а він, ніби не розумів, чого від нього хочуть.

     Вдень Зорян намагався зайняти себе важкою роботою або рибалив, щоб менше поки згадувати про рідний дім та Світану. Але, пані, наче спеціально, тримала його при собі, далеко не відпускаючи. 

     Вечорами туга по нареченій охоплювала його, і він сідав біля багаття і починав грати на сопілці мелодії, що виходили з його серця. Інструмент народжував тужливі й прекрасні мелодії, які бентежили душу слухачів і пані.

     Коли Зорян брав до рук сопілку, він уявляв ніжне обличчя коханої, її сяючі ясною зеленню очі, йому ставало тепліше на душі. Він прикривав очі і подумки йшов у рідне Липовецьке, в ті місця, де вони безтурботно бігали з юною Світаною, міцно взявшись за руки.

      Заславська в такі хвилини, наче відчуваючи загрозу, ревниво спостерігала за обличчям парубка – чи не кидає він крадькома закоханий погляд на свою пані. Але той уперто не дивився на неї.

     Для пані поставили окремий курінь. Для її дворових селянок – інший. Чоловіки розташувалися в третьому, та ще й у землянці. Все було просто чудово, якби не комарі, які допікали вдень і вночі. Вранці пані вставала пізно, як їй і личить, коли її помічник вже роздобув свіжі яйця, овочі, а селянки приготували сніданок. Вдень Катерина любила сидіти біля вогнища і спостерігати, як її слуги пекли окунів, виловлених із Бахмача, або запікали курей, вименяних у місцевих селян. Зоряна вона усаджувала біля себе і примушувала розважати її грою на дудці. Вечорами вона посилала людей до вовкогонів за дичиною або до сусідніх сіл за свіжим хлібом, молоком та сиром.