Розділ 11. Агапія

     – Матінко Агапко, я прийшла,.. –  несміливо увійшла до неї у хату Світана.

     – Я знаю, чого ти прийшла. Живий твій суджений.

     – А чи вірне його серце мені?

     – Присядь на лаву.

    Поки Агапія поралася біля печі, Світана, трохи побоюючись, розглядала її хату. Насправді у відьмачки майже все було так, як і в них. Така сама піч, такі ж рогачі, такий самий стіл. Лише по закавулках висіли страшні чорні павуки.

     Але, коли Агапка присіла навпроти неї, досвідчене око вишивальниці одразу помітило, що у відьми на сорочці вишиті візерунки – особливі, не такі, як у інших липовецьких. Основний візерунок був вишитий чорними подвійними схрещеними косими лініями – символічними «колодязями», які означали зв'язок між світами. Значить, знання та її вміння мало вистачити, щоб допомогти Світані.

      Агапія поставила перед нею ківш із водою.

     – Дивись на воду і думай про свого коханого.

    Світана стала слухняно дивитися на дзеркальну поверхню. Агапка щось тихо пробурмотіла. По воді пройшла бриж. І раптом, дівчина побачила зображення якихось покоїв, де сиділа пані, і Зоряна, що стояв перед нею.

     – Матінко! – закричала вона, схопивши при цьому Агапію за суху руку.

     Ведунка скривилася.

     – Тихо! Злякаєш!

    Але на поверхні води вже відобразилося, як Катерина схопилася, та почала стурбовано озиратися на всі боки.

     – Як таке можливо? – прошепотіла Світана. – Божою силою?

   – Не зовсім, дівонько, – тихо сказала Агапія, пильно дивлячись у воду і проводячи рукою над ковшем.

     Поверхнею води знову пройшла бриж і картина зникла.

     – Присохла наша пані до твого нареченого.

     – Я це знаю. Тому й прийшла, – із завмерлим серцем відповіла дівчина.

    – І не відпустить вона його з доброї волі. І сюди не пустить. Там вона може з ним бути, і ніхто не знатиме.

     – Матінко Агапія, я хотіла запитати у Вас значення сну…

     – Розказуй.

    З того часу, як дівчині наснився той лякаючий сон, минуло багато часу, але вона досі боялася його, наче побачила тільки зараз. Агапка уважно вислухала дівчину, а потім похитала головою.

     – Погана справа. Є ще якісь сили, які заберуть пані і хочуть поглинути вас.

     – Але якщо вони заберуть пані, то вона нам уже не буде небезпечною?

    – Вона-то – не буде. Але ці сили дуже могутні. Якщо ти змогла свідомо вийти з того сну, то в твоїх силах зробити це і в житті.

     – А ви не знаєте, що це за сили?

     На мить Агапка замислилась.

     – Ти сама сказала, що вони – чорні. І потужні ... Більше я поки не скажу ...

     – Що це за сила? - з тривогою запитала Світана.

     – Свого часу ти все дізнаєшся. Ще не настав час турбуватися про неї.

  У ведунки було старе зморшкувате обличчя, а погляд зелених очей був молодий, чіпкий і насторожений. І зараз вона завмерла в очікуванні слів Світани.

    – Ти ж прийшла, щоб ми вчинили якесь дійство? Кажи, чого хочеш.

    – А чого хочете Ви, матінко Агапіє, за свою роботу? - стиха запитала дівчина.

    – Виший-но мені пасок. Я скажу, який візерунок має бути. Швидко вишиєш – швидше й отримаєш те, за чим прийшла.

     Світана слухняно закивала у відповідь.

     – Чого ж ти хочеш: щоб загинула вона, окаянна?

    Дівчина здивовано підвелася. Ні, вона не хотіла нічиєї смерті. Вона лише хотіла, щоб її нареченому нічого не загрожувало, і щоб він швидше повернувся до неї.

     – Та ні, я просто хочу, щоб Зорян швидше повернувся!

    – А ось і дарма! Твоя суперниця з тобою панькатись не стане! Якщо знадобиться – стратить тебе, і не замислиться! – повчальним тоном відповіла відьма.

    Світана осіклася. Вона розуміла, що її життя для господині нічого не варте. Але вона не хотіла брати гріх на душу.

    – Гаразд, вишивай і думай поки що.

    Агапка дала майстрині шматок чорної тканини.

   – Виший мені тут білих павуків, а між ними павутиння. Повтори  візерунок десять разів. Тільки зроби їх, як живих. А як закінчиш роботу – одразу приходь, не зволікай. Інакше не вистачить сил йому чинити опір.