Розділ 10. Невідомість

     Тужливо минали дні, тижні, місяці… Світана лиш помічала, як весна змінювалась літом, а від Зоряна не було й звісточки.

     Як просувалися пошуки скарбу, ніхто з селян не знав. Ні, була, звичайно, одна людина, яка була в курсі всього. Це був керуючий маєтком, якому Катерина періодично надсилала листи з вказівками. Іноді Ярина насмілювалася спитати його, як там пані. Управитель, звичайно, розумів, що не пані Катериною цікавиться селянка, а своїм сином. Але відомостей йому про те не надходило, тому він заспокоював жінку, яка була на доброму рахунку в маєтку, що все гаразд. Так і передавала звістку Ярина Руті, а та - своїй доньці.

     Усі селяни іноді гадали, чи знайшла скарб їхня пані чи ні. Чим довше вона залишалася у пошуках, тим легше їм поки що жилося.

     … Бо як пані все не з'являлася, ймовірно, скарбу досі так і не знайшли. І пора була б зрозуміти Заславській, що гетьман-втікач Мазепа не був дурнем, щоб приховати своє багатство на поверхні, і пора б їй була вже повертатися! Життя маєтку вимагало твердої руки. Але пані була така, що коли вже щось вирішила для себе, навіть у разі невдачі, вона не почала б поспішати додому, маючи біля себе предмет своїх гріховних жадань.

     У Світани серце прагнуло побачитися, хоч на мить, з коханим, потонути у бездонному погляді його лагідних карих очах, вдихнути запах його м'яких кучерів, потертися об його щоку. Цілими днями, вишиваючи для пані численні замовлення, вона подумки линула до нареченого. Як там йому живеться? Чи є, що їсти? Чи добре спиться? Чи відчепилась від нього пані? Чи, може, вже принадила? Ні, в погане дівчина не вірила. Знала свого Зоряна. Але… але… непевні сумніви краяли серце…

     Засинаючи, вона мріяла побачити його, хоч би уві сні. І якось такий сон прийшов до неї. Але згодом, Світана не була цьому рада. Сон був похмурим і здавався пророчим.

     Бачила вона свого Зоряна, який нерухомо сидів біля ніг їхньої пані. А пані ходила навколо нього кругами, у сірому прозорому одязі, і щось говорила монотонним голосом. Праву руку вона весь час тримала у бік її нареченого. Довга сіра тканина рукава, ніби сірий туман, починала огортати Зоряна, все ближче підбираючись до його тіла. Чим довше, тим більше вона ставала схожою на гігантську змію, що обвиває хлопця міцними кільцями! Здавалося, ще мить - і туман огорне його повністю, поглине, і Зорян зникне для нареченої назавжди!

Світана підскочила, накинулася на панну, відштовхнула її від коханого і почала рвати на Заславській ненависну сіру тканину. Пані відсахнулася і, начебто, почала зникати. Але, раптово, далеко за пані, що віддаляється, дівчина помітила, як на тлі горизонту, з нізвідки, з'явилася чорна вирва і, немов вихор, поглинула їх господиню, а потім почала наближатися до неї. Ще мить – і вона поглине її!

Світана в жаху впала спиною на Зоряна, прикрила його від жаху, що летить, і … прокинулася в холодному поті.

     І весь сон був страшним і неприємним. І відчуття наближення чорної вирви досі вселяло їй страх. Вранці вона спитала матір, чи не знає та, що може означати такий сон. Рута не знала, але припускала, що нічого хорошого. Тому порадила звернутися до ведунки.

     Відунка? В українських селах раніше вірили у таких. Й часто-густо, траплялись чи не в кожному селі тямущі жінки, які вміли подбати й про врожай, й про смачне молоко у худоби, й зробити приворіт чи відворіт. Варили всілякі відвари, знали чаклунські промовки та таємні молитви, а іноді й просто володіли певним даром. То могло бути яснобачення, чи вміння чути щось надтонке… Їх боялись, але вимушені були до них звертатись, коли ніщо не могло допомогти. Іноді відьми, навіть, лікували. Однак, всі знали, що розплата за таке звернення буде нелегкою.

     Іти до тієї було трохи страшно. Щоправда, деякі дівчата ходили до неї ворожити на своїх наречених, і розповідали, що нічого страшного з ними не відбувалося, але щось поки що зупиняло її від відвідування відьми.

    Проте, жодних звісток від коханого, та й інших липовецьких, не надходило. І тепер уже денні кошмари стали долати молоду наречену. Працюючи в полі, або вишиваючи якесь із множинних, залишених для неї пані, замовлень, або сидячи біля печі вдома – вона весь час подумки намагалася відчути, що зараз відбувається із Зоряном. І весь час їй ввижались якісь страшні речі. Те, що пані, в'ється біля Зоряна, наче гадюка, обвиваючи його своїми кільцями, те, що насилає на нього чари вночі.

     Незабаром наречена зовсім звелася. Схудла до неможливості, тільки очі горіли нездоровим блиском на блідому обличчі. У Зоряні вона була впевнена. Але вона не була впевнена у добрих намірах своєї пані. Тому, наважилася на крайній крок, і поїхала до сільської відьми Агапки. Якщо в інших селах відьом боялися та проклинали, то місцева чарівниця користувалася повагою у Липовецькому. Ось піде до неї і дізнається все про свого коханого!

      Дівчина довго збиралася до ведунки, одночасно і побоюючись її. Але потім зрозуміла, що більше не в змозі продовжувати свої муки. Нехай дізнається, хоч і гірку, правду, але їй стане легше! Зібравшись із духом і прихопивши свіжу паляницю в дар, вона, перехрестившись і вклонившись матері, вирушила до Агап'ї.