Розділ 9. Погані зміни

     У період збирання врожаю, до маєтку повернулася похмура пані. Усі потай перешіптувалися, висловлюючи свої припущення про її поганий настрій. Усі сходилися в одному. Швидше за все, коханець пані пан Юрій відмовився одружитися з нею, на що вона, можливо, розраховувала. Втім, така розв'язка їхнього роману була б несподіваною, оскільки вдова Катерина Заславська представляла досить ласий шматочок для наречених, що шукають багатства. Маєток Заславських був багатий і коштував дорожче за інших на Полтавщині. Може, втішився молоденькою графінею при дворі цариці?

     І лише випадково, один слуга почув якось увечері стогнання господині і розібрав серед них таку фразу: «Юрію, на кого ж ти мене покинув? На тому світі ти будеш найпрекраснішим, як був і на цьому!». Її коханець, виявляється, загинув?

     Погана звістка миттю поширилася серед селян Липовецького. Чого тепер їм слід було чекати від панни? Нічого доброго! Всі тепер здогадувалися, що вона буде всім незадоволена, примхлива, стане чіплятися до всіх без жодного приводу, почнуться кари…

     Побули трохи у спокої, і все! Коли ж народ стане вільний від свавілля панів?!

     Втім, усі сподівалися, що восени пані Катерина, як завжди, поїде на прийоми та бали до імператриці до Москви, там знову знайде собі нового коханого і заспокоїться.

     Так і сталося. Але в Москві сталося так, що Заславська наслухалася при дворі чуток про заховані скарби колишнього гетьмана – зрадника Мазепи, і вирішила вирушити на їхні пошуки. Буде вона ще багатша – неодмінно зможе знайти нового чоловіка.

      Повернувшись додому, вона почала заздалегідь готуватися, щоб навесні відразу виступити в похід. Вона вирішила запастися провізією, зброєю та всім необхідним. Для цього їй були необхідні тямущі парубки. Вона звернулася до сільського старости, щоб той забезпечив її такими.

     І ось тут вона й звернула увагу на високого чорнобрового та тямущого хлопця із села, у якого було таке ж чудове ім'я, як і він сам, – Зорян. Взагалі, село Липовецьке, що входило в її спадщину, було особливим, тому що люди воліли давати дітям старовинні імена, і жити за старими традиціями. Серед селян було повно Данок, Дарок, Предслав, Синьооків, Славомирів, Добросвятів. Але це було навіть чудово! Вона завжди могла похвалитися при дворі володінням таким особливим селом.

      І тепер, ось цей хлопець просто допомагав їй відволіктися від горя за Юрієм. У нього були такі теплі, ласкаві очі, що Катерині хотілося дивитися й дивитися у них. Несподівано для себе вона зрозуміла, що захопилася, та ще й своїм селянином. Це був не просто моветон! То була ганьба!

     Хоча розум у нього не був рядового селянина. Але, з іншого боку, є ж історії про царицю Тамару, і криваву графиню Єлизавету Баторі? Хіба вона – Катерина Заславська не вільна чинити зі своїми кріпаками так, як їй заманеться? І, з іншого боку, всі знали, що поміщики-чоловіки постійно тримали у коханках простих селянок! Так, що – у коханках?! Деякі просто утримували цілі гареми! Але вона була жінкою, хоч і багатою. Вона й сама залежала від чоловіків. Тому, їй треба було бути обережною.

     І вона придумала план, як вона зможе вдаватися до кохання із Зоряном, перебуваючи в пошуках скарбу. У її маєтку ніхто про це не дізнається. Якщо що – свідків, які допомагають у пошуках скарбів Мазепи, можна буде знищити…

     Наївний Зорян, нічого не підозрюючи про підступний план пані, працював із рештою односельців у її маєтку. І багатьом кидалося у вічі те, що залишалося непоміченим ним самим. Але саме з Яриною поділилася своїми сумнівами сусідка Одарка. І мати парубка прийшла у відчай. Вона розуміла, чим може загрожувати її синові непокора пані. Вона, навіть, вирушила порадитись своїми побоюваннями з майбутньою свахою.

      Світана просто розлютилася, дізнавшись про те, що пані може відібрати у неї коханого. Зненацька вона згадала про те, що казала їй одна бабуся, яка вчила її подільській вишивці.

     - Щоб причарувати хлопця, ти маєш вишити сорочку і йому, і собі. Йому – стібком до себе, собі – стібком від себе. При цьому ти маєш примовляти весь час вишивки: «Шию, шию, вишиваю, тебе до себе пришиваю!».

      Так Світана і зробила. Їхні весільні сорочки були вже майже готові. Залишалося обшити їх по верху та низу. І тепер вона вечорами поспішала додому терміново доробити красиві візерунки. Тільки зараз, вона поспішала виконати їх у техніці «голкою вперед» та «за голкою». Навіть мати дивувалася, як швидко і акуратно керувалася ввечері її старша дочка з голкою, сидячи біля лучини, що ледь чаділа.

      Помітивши, що черговий світець догоряє, мати поспішила поставити новий новий.

     - Донечко, може, підеш приляжеш?

     - Мамо, я маю встигнути доробити вишиванку Зоряну.

     - Ти думаєш, що він візьме весільну вишиванку із собою у похід?

     - Мамо, наше весілля буде тепер невідомо колись. Звісно, візьме! Лягайте. – відповідала дочка.