Розділ 4. Коштовна краса

       Напередодні свята у місті проводили етнографічний ярмарок. Дівчина вже з ранку поспішила туди і тепер з цікавістю розглядала глечики та миски з Опішні – центру гончарного мистецтва на Полтавщині, і навіть купила собі кілька чудових зразків. Зупинилася біля прилавка з розкладеними на ньому чудовими вишиванками. Взагалі, у неї вже була подібна святкова сорочка. Та, в якій вона познайомилася з Даріушем. Але побачивши твори Полтавських майстринь, вона просто завмерла у захопленні. Тут були сорочки та сукні, вишиті найрізноманітнішими способами – хрестиками, подвійними хрестиками, знаменитою полтавською гладдю. Тут також була представлена найрізноманітніша кольорова гама. Вироби були такі гарні, що Б'янці захотілося купити їх усі. Але ціни були дуже дивні. За місцевими поняттями вони були занадто дорогими. Навіть ті, що коштували по 50-60 євро. Але на деяких цінниках вона бачила ціну 300-400 євро.

      - А чому така різна ціна? - здивовано запитала вона у продавчині.

   - Це – машинна вишивка. Тому коштує дешевше. А ось така – виконана руками, тож і дорожче коштує.

   Б'янка уважно придивилася. По лицьовій стороні сорочок малюнок виглядав приблизно однаково. Але на виворітній, звичайно, було видно різницю.

    - А хіба це так важливо? - спитала вона. - Адже, гарні й ті, інші!

  - Так, гарні. Але одні вишивала бездушна машина, інші – вишиті руками майстрині, з певною енергетикою і посилом.

    Б'янка в роздумі, згідно кивнула головою.

  - Так, напевно, Ви маєте рацію. А що це за речі, в такому разі? - і вона підійшла до двох шедевральних сорочок, розкладених віддалік від усіх. Ціна на кожній була по 500 євро.

    - Вони особливі? За таку ціну...

   - Так. Вони виконані найкращим майстром Полтавщини, довгожителькою та відункою, - понизивши голос, відповіла продавчиня.

    - Довгожителькою та відункою? – здивовано перепитала Б'янка. – То ці вишиванки якісь “заговорені”?

    - Не знаю, заговорені вони чи ні, я не знаю. Але тільки вони – парні. Для хлопця та дівчини. І вишиті у такий спосіб, що закохані назавжди залишаться разом.

    - Тобто за тисячу євро можна купити собі щастя на все життя? - засміялася дівчина.

    - Я б не так висловилася, – дещо обурено відповіла продавчиня.

   - Так, я розумію. Щастя за жодні гроші не можна купити. Але за гарну легенду я їх куплю. Чи можете ви відкласти їх для мене? Просто я з собою такі гроші в кишені не ношу.

   - Звісно. Коли ви прийдете?

   - Думаю, за годину. А розкажіть мені детальніше про цю майстриню.

   - Їй більше ста років, але вона зберегла ясність розуму та твердість у руках. Звати її Світаною.

   - Яке стародавнє ім'я!

  - Так. Вона дуже цікава співрозмовниця.

  - У неї, напевно, є маса онуків та правнуків на цей час?

  - Ні, наскільки я знаю, вона все життя сама.

  - О-о, такої майстрині ніхто не оцінив?

  - Кажуть, у молодості у неї був коханий, але він помер. І з того часу вона залишилася сама.

  - Яка зворушлива історія, - схвильовано промовила Б'янка і вирішила обов'язково познайомитися із довгожителькою.

   Вона взагалі любила спілкуватися із мудрими людьми. Але зараз задумалася. Викласти цілу тисячу за сорочки? Чи це було розумним? Якби про таку покупку дізналася її мати, Б'янці було б непереливки! Хоч вона вже давно виросла з підліткового віку, мати дівчини постійно намагалася повчати її. Але це були не її гроші, а зароблені Б'янкою чесною працею в кафетерії. Тож вона цілком могла розпоряджатися ними на власний розсуд. Ці гроші були у дівчини відкладені про всяк випадок. Витрачати їх на початку відпустки було, звісно, нерозумним. Але, коли дівчина уявляла, як вони з коханим гарно виглядатимуть в однакових сорочках на святах, та ще й захищені стародавніми візерунками вишивки, їй стало так тепло на душі, що вона вирішила неодмінно купити їм такий подарунок. Нехай навіть він буде весільний!

   Звичайно, мати обов'язково висловила б виразку на цю тему, поставивши запитання, а що такого коштовного подарує їй наречений. Але, дівчина знала і була впевнена, що хлопець подарує їй цікаве життя, яке вони проживуть пліч-о-пліч.

  Отже, вибір було зроблено. Повернувшись із грошима, вона дізналася адресу бабусі Світани та вирішила, що після свята обов'язково розшукає її.

   Вишиванки тут коштували, звичайно, дуже дорого, хоча у Польщі чи Італії їх теж можна було купити за значну суму в тисячу євро, а то й дорожче. Для студентки це були великі суми. Але вона уявила собі, як здорово вони з Даріушем виглядатимуть у них разом на сімейних святах. І справді, знання того, що ці речі були вишиті руками «ведунки», надавали їм особливої, таємничої чарівності.