Розділ 3. Реальність та сон

     - Двадцять восьмого числа відзначатиметься 300-річчя Полтавської битви. Виявляється, є меценати, які зацікавлені у тому, щоб відродити пошуки скарбу Мазепи! Уявляєш, як я вчасно приїхала сюди! - Розповідала вона ввечері Даріушу по телефону. – Так от, ці спонсори висипали у річку десять тисяч монет по одній гривні та оголосили квест – пошуки скарбу. Таким чином, їхня міська управа хоче привернути інтерес до історичних пошуків. Буде навіть відтворено фрагмент битви, мабуть, - відступ Мазепи та Карла. Адже це вони розсипали перший «скарб», коли перепливали через річку. Уявляєш, як здорово та цікаво! Все це дійство висвітлюватиме телебачення. Ти обов'язково маєш приїхати! Ти встигнеш до 28-го числа тут бути?

     - Ой, ні, у мене ж буде гра! – засмучено вигукнув Даріуш.

  Він був затятим гравцем у футбол та входив до університетської збірної. А незабаром була запланована гра між його та румунським університетом.

    - Як шкода! - засмутилася Б'янка.

     Вона вже уявляла, як весело та пізнавально вони могли б разом провести кілька днів тут. Адже він мав і свою літню практику, яку він мав пройти в Любліні. А на кілька днів перебування тут він міг би відпроситися у свого куратора. Але, якщо його чекає міжнародна гра – то вже не вийде зустрітися.

    - Нічого, є ж Скайп, і ти можеш зняти відео. - умовляв не засмучуватися свою подругу Даріуш. - Повеселись і за мене, добре?

     Діватись не було куди, тому Б'янці довелося спрямувати свої думки не на любовні переживання, а на суто наукові. Спочатку вона вирішила виписати сухий хронологічний порядок подій, що сталися із містом за останні п'ятсот років. Це може знадобитися згодом. Але бути суто стороннім спостерігачем у неї не виходило.

     Коли вона читала про те, скільки разів місто переходило з рук одних володарів до інших, вона жваво уявляла, як його вулиці топтали війська литовського князя та польського короля, кримських татар та російського царя. Мешканці Полтави та Полтавщини завжди стійко боронили рідну землю. Правда, в 1658 році вони не встояли під натиском татар, союзників Виговського, і місто було майже знищене. Натомість, за часів Північної війни, коли Карл ХІІ йшов на Москву через Малоросію (як у ті часи в Російській імперії іменували Україну), саме тут, за допомогою Полтавського гарнізону та й козаків з усієї країни, Петро І зміг зупинити шведів.

     Б'янці, як історику, було відомо, що всі міста в минулому зазнавали нападів, але Полтаві дісталося особливо багато перетерпіти та винести. Тому вона схилялася перед героїзмом полтавців і співчувала його людським втратам. З благоговінням вона оглядала речі, які свідчили про колишню військову славу міста: чорні гарматні ядра та старовинні гармати, які були виставлені по всьому місту, шоломи та лаврові вінки переможця, увічнені у пам'ятнику.

     У музеї вона почала розпитувати про пошуки скарбу Мазепи. Вона вже знала, що при втечі Мазепи з Полтави він залишав або кидав частини скарбу по дорозі. Великі Будищі, Прилуки, Лохвиця, Хорол, Дніпро, Мішурін Ріг, Батурин – ось таким виявився неповний список населених пунктів та річок, у яких залишилася левова частка Мазепинського скарбу. Але його скарби шукали тоді практично по всій Малоросії. А знаходили дуже мало.

     Спілкуватися з нею зголосився співробітник музею, кандидат історичних наук Олександр Надточій. Він розповів їй про найвідоміші маршрути пошуків скарбів гетьманів Полуботка та Мазепи. А потім поділився своїми спогадами, які надихнули її на власні пошуки.

     - Легенди та чутки про скарби періодично розбурхували все населення міста. Пригадую, я був зовсім хлопчиськом – у класі четвертому-п'ятому, гуляв у Піонерському парку. Він якраз через дорогу від нашого музею. У ньому був гарний дитячий майданчик та пункт прокату. І школярі любили приходити сюди – кататися на каруселях, брати велосипеди та їздити парком.

     І ось, одного дня, ми прийшли на свою улюблену «крутилку», а майданчик виявився оточеним.

   Прямо біля однієї з гойдалок утворився провал землі і відкрився підземний хід. Він був досить великий. Ми цілком могли б туди влізти. Але на ланцюжку висіло попередження, що цей зсув небезпечний і можна загинути, а крім того, підземний хід був під охороною держави.

     На нас це справило незабутнє враження. Ми багато днів після уроків приходили сюди і кружляли біля провалу, іноді бачили дослідників, але так і не наважилися самі залізти туди. Розуміли, що якщо станеться ще один зсув, то ми залишимося похованими живцем. Але тоді ходили чутки, що той хід поступово розширювався і вів до виходу на берег Ворскли. А ще казали, що саме цим ходом утік із міста Карл.

     - Як цікаво! - як зачарована, повільно сказала Б'янка.

   Вона фіксувала все на диктофон, щоб не проґавити жодного цікавого слова, почутого в цьому чудовому місті.

     - І що, справді, Карл міг йти цим ходом?

     - Карл – навряд чи. А ось інші – можливо…

   Б'янка виявилася настільки вражена розповіддю співробітника музею, що вночі їй наснився дуже реалістичний та історичний сон.