Вишиванка

Розстелилися дороги, вишиті чорним і червоним, на витканому ненькою полотні. Цими кольорами, вшито оберіг. Душа і доля, що живе поміж вітрами встилається росою втоптаних доріг. У широкім полі, степу й гаю. Цілий світ мов на долоні, серед чистих, маминих доріг.

Сиділа в хаті, прикрашала долю над вікном: плела, думала, співала, замовляла і молилась вишиваючи хрестом міцним. Чорними й червоними нитками. Оберіг той – символ і душа, що в грудях оселилась біля серця, разом з цвітом полотна. Чистого, білосніжного мов зорі над ставком, де над водою верби схилили свої коси і птахи вплутались у них. У вишиванку вишиту я одягнуся і колись теж вишию для неньки, рідним квітом оберіг.

Анастасія Мазуренко

Подобається

#766 в Молодіжна проза
#1339 в Сучасна проза

У тексті є: вишиванка, символіка

Відредаговано: 28.08.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись