4. День сурка.

     Бурят йшов так швидко, як міг, іноді збиваючись на біг. Тільки зупинившись біля старого цвинтаря, він зрозумів, що не знає куди йти. Хлоп стояв на добрій асфальтованій дорозі. Гріло літнє сонечко і гарячий асфальт припікав скрізь берці. І так закортіло Буряту зійти із цього гарячого асфальту у прохолодну зелену травичку, так закортіло прилягти на цю травку, щоб позбавитися від наслідків бодуна та безсонної ночі, що так він і зробив. Заховавшись у тіні дитячого надгробка, положив голову на мраморну плиту заснув хлоп як у діда на колінах.

     Якби Бурят хоч іноді читав книжки або дивився якісь інші фільми окрім бойовиків та чорної порнухи, то він може хоча б раз чув про День сурка, та що буває, коли людина занурюється до петлі часу. Але це було не про нього. 

      Бурят прокинувся, коли місяць світив йому в очі, і перше, що він побачив - дитячий надгробок із двоголовою химерою. Химера розділилась між собою на білого кудлатого алабая із чорними потіками під очима і юродивого Сашка, який сповз під надгробок, щоб його і не бачили.

     - Бляха, знов це місце, - подумав Бурят. Алабай кинувся до нього, радісно тикав мордою у живіт, штовхав на дорогу із сірої пилюки. Утримуючи алабая за холку, Бурят пошкандибав по пилюці. Холодний туман піднімався під ногами, вихолоджуючі мозок до стану стилої манної каші. І лише коли чорна хибара випригнула із тумана як чорт, Бурят згадав, за чим прийшов.

     Руки його вже були вільні, але піднявшись на прогниле крильце, Бурят замислився, а чи стукати. Він поклав ладоні на двері, і двері із репетом почали відкриватися. Знов чорний прямокутник дверей і волохата морда, що пнула його у дверний отвір. 

     - Піздец, - смачно ляснувся Бурят. Він відкрив очі і побачив себе на чистій, світло жовтій смерековій підлозі. Чи то жінка чи то дівчина реготала із нього, дивлячись зверху.

     - Поднимайся, юродивый, показывай, сколько принес? - чварно спитала вона, наче жінка чоловіка, що прийшов до дому після шабашки.

      Гроші у Бурята були під броніком, щоб не відібрали, і він поліз туди рукою. Але, коли він витяг руку, що стискала у кулаці гроші, то виявилися не зелені бумажки із товстим американським президентом, а огидні чорні слизняві слимаки. Хлоп так здивувався, так розчулився, що його кинули на бабки і він не зрозумів, яким чином, що аж присів від відчаю. 

     - Ой, як добре, почекай, я зараз ось що зроблю, - жінка зраділа слимакам, наче Бурят мільйон витягнув із кишені. Вона взяла із полиці миску та плеснула туди води із глечика. 

     - Кидай сюди, не бійся, - хлоп розсунув пальці і слимаки поплюхалися до миски. Да всіх збирай, бо як до серця дістануть, то будуть жерти заживо. Бурят аж ікнув і почав скидувати із себе бронік та збирати слимаків у миску. 

    - Зараз ми їх повтопимо, - вона поболтала у мисці воду і слимаки розчинилися, чорними плямами. - Кого же ти занапастив сорочкою?, - вона уважно роздивлялася чорні плями, що зливалися і перекаотувалися у мисці як калейдоскоп. 

     Раптом вона зблідла і майже випустила миску з рук. 

     - Скільки но ще потвор до нас це лихо приведе, затужила жінка. - Добре впорався, хлоп. Треба тобі одежу нову зробити, бо пахнеш ти в своїх лахах як скунс.

      - Что такоє "потвора", - спитав Бурят. Кому я продал рубашку? 

      - Ну ти ж не слепой, ти ж видел, кто у него за спиной стоит? Он кормит их страданиями тех, кого сам жре заживо. У нас таких давно не було. Він сам їх вепестив, вигодував. Годованці, по-нашому. Вона хвилювалася, збивалася на рідну мову з кацапської. І сплеснувши рукою на Бурята, зло промовила:

     - роздевайся, втомлюєш ти мене, хлоп. І барахло своє кидай у піч. Вона хлопнула в долоні і в добрій цегляний печі на пів-стіни загорівся вогонь.

      - Да не труси сильно, натрусиш мені злиднів! Вона підійшла до великої розписної у квітах, скрині. Відкрила її та достала довгу білу сорочку. Вона була лише із невеличкою червоною вишивкою на горловині. 

     - І штани снімать? - запитав Бурят.

     - Снімай, канєшна. В твоїх штанях злиднів більше за все, спитай у діда свого, майже в ріфму відповіла жіночка, - коли все спалиш, виходь до саду, за яблунею та гойдалкою є душ. Добре помийся, та цю сорочку одягни. Штани я поруч покладу, - вона повернулася до Бурята спиною, вийшла у садочок і нібито розтанула у просторі. Ось тільки була і вже немає.

     Бурят робив як казали. Йому самому вже давно було байдуже, як він там смердить. Але перед цією лагідною, посміхнутою химерною дівчинкою було соромно. Голий, як у перший день життя він пішов до яблуні. І справді, за нею примостився легкий літній дерев'яний душ із синім пластиковим баком, який зовсім не поєднувався із цим чарівним садом, але, що і казати, був дуже доречний. 

     Штани лежали охайно складені поруч,  і Бурят почувався після теплої по-літньому, води, наче заново народився. Босий, в льняних чорних штанях і сорочці із вишивкою він виглядав точною копією свого діда, якби він міг зазирнути у минуле, і порівняти.

     Хлоп підвівся до хати, біля вікна вже стояла жінка і всміхалася йому. 

      - Может уже скажеш, как звать тєбя, - спитав Бурят.

     - Ти, хлоп, не путай мою жизнєрадостность с гостєпріімством. Єсли би нє твой дєд, спряла б сестра моя тєбя заживо, - відповіла жіночка із посмішкою, і заледініли лопатки у Бурята, начебто йому за комір льоду насипали, - Но ти можеш звать меня Марой. 

     - У тебя тєперь особлива місія. Називається "возвращєніє к корням". Вона дзвінко, як дівчинка засміялася. Проявишся як шаман, знищиш всє, що ви занепастили і можеш йти геть, якщо земля тебе відпустить. Якщо ні, будеш як Сашко, юродивий, якого ти бачив на цвинтарі. У найгіршому випадку сам ляжеш на тому цвинтарі, і вчи мову. Більше не буду із тобою язика ломати. Все, пішов геть, - вона плеснула в долоні і Бурята потягло у двері. 

     - О нєєєт! Але чорний квадрат дверей поглинув його як паща, і знов смачно шмякнувся хлоп, наче шматок м'яса.