3. Вишиванка

     Чиста аж вискоблена, підлога сяяла теплим кольором смереки. Це перше, що побачив Бурят, коли відкрив обережно очі. Він лежав просто на колінах, обличчям втискаючись до підлоги, і стискаючи у руцях червоні нитки. Ніякої крові. Нитки були лише гладкими шовковими нитками. Він закатив очі не відриваючи пику від підлоги. Простір навколо був неймовірним. Високі, від стелі до низу, розпашні вікна виходили в сад. Сонячні промені майже матеріалізовані, відштовхували від себе частинки пилу, що де-не-де висіли у повітрі. У саду квітли дерева і медовий запах яблунь і тиха вібрація бджіл зводили Бурята із розуму. - Я в раю, спасібо богі, - подумав він. - Я би отдал всє, Лішь би остаться здєсь,  - як у матері під серцем, таке дивне відчуття охопило його. Але не надовго.

     Пухната різнобарвна, чорно-біла із рижим киця підійшла обережно до його обличчя, присіла на задні лапки і двома передніми ухватила його за ніс. Дуже добре так вчепилася, всіма своїми кігтиками. 

     - Мотря, залиш його, він так вже накосячив, що і рід його за його вчинки не від молить. Дуже хриплий, майже чоловічий, старий голос належав розкішному дівча, років максимум сімнадцяти з рваним червоним порізом на шії. Поріз був наче намисто із нерівними незагоїними краями із струпами. Виглядало це досить моторошно. Наче хтось дівчині намагався відпилити голову хлібним ножем. І коли дівча посміхнулась лагідно до нього, і тоненькі зморшки проявилися під очима, що додало дівчини ще років десять, моторошне відчуття у Бурята не зникло. В його пустій безталаній голові наче хтось вмикнув сирену повітряної тривоги.

     - Ця падло дивилася, як Марусю гвалтують і не втрутилася, - відповіла киця з пів-оберту. 

     - Маруся, дякувати небесним силам, розважалася. Та завдяки її доброму гумору, ці ублюдки нікого більше з дівчат не зачепили. І ось побачиш, Маруся зараз в раж ввійде, та в Дніпрі ще приблуд побільшає, - апелювала до кішки цілком серйозно, виказуючи повагу, дівчина.

     - Ці бісові сини все навкруги загадили. Куди не підеш, або сміття смердюче за собою залишають, або тіла, що гниють не поховані. Всі криниці занепостили. У Дніпрі також мертвяки плавають, наче судний день. Риба гнила так не смердить, коли від солоної води гине, як ці ушльопки, що до Дніпра скидають і своїх і наших, - кішка була роздратована, і Бурят потайки зиркав на її кігті, що як ножі виходили та заходили в м'які подушечки лап.

     - Ми, Мотря, свою справу робимо, своє життя живемо. А ця падло вже своє віджила. Дівчина приємно посміхалася лагідно, але тембр її голосу, наче ржавий поїзд викликав у Бурята все більшу панику. Іди, но сюди, залиш цього злидня, я тобі рибки дам, - покликала дівчина кицьку.

     - А ти, йолоп, показуй, що приніс. Щастя твоє, що сестра тебе живцем не з'їла. І я таку як ти, наволоч, оминаю. Але, за такого злиденного утху рід твій поручився, нехай і відпрацьовує тепер разом із тобою, дівчина підійшла до Бурята і подивилася на нього наче на бруд під ногами, треба сказати, що під дуже гарними босими ногами, на яких нічого не було. Лише добре зроблені, рожеві гострий кігтики, по ширше, чим у киці, але безсумнівно далекі від жіночих.

      Бурят піднявся на коліна і простягнув дівчині кужель із нитками. 

      - Ох, які гарні, які червоні, все як я люблю. Майже заплекала в долоні створіння, на яке Бурят вже не дивився як на жінку, скоріше як на хижака вищого порядку . І яка гарна сорочка вийде, і хто ж її буде носити до самої своєї смерті, ти? -  вона виразно подивилася на Бурята. 

     - Нєт, прошу тєбя, нєт! - Бурят, тільки но підняв свою тушку з підлоги, знов впав на п'яту точку, та поповз назад до дверей.

     - Вот убогій, залишся, не з'їм я тебе. Я сорочку зроблю, і дам тобі день наступний. Ти мусиш її продати, або вона залишиться із тобою. Хто її одягне, того вона і зведе до могили. Не сторгуєшся, здихай сам. А якщо вдасться, гроші мені принесеш, йолопам вони ні до чого. А зараз йди до садочку та чекай. Киця за тобою догляне.

      Бурят вийшов до садочку через великі скляні двері. Ніколи в житті він не бачив такої краси. Він, нібито був тут і його не було. Хлоп розтанув серед того запаху та світла. Гойдалка-кокон із різнобарвними подушками тихо розгойдувалась під квітучою яблонею. Книжка, розкрита, та покладена обкладинкою зверху, гойдалася на подушках. Раніше Бурят із гиком завалився б в гойдалку, пхнув книжку, бо в своєму житті вважав книжки за причуду, та гойдався б зі всієї дурі, регоча як лось. Але зараз зробити так здавалося блюзнірством. 

      Він, п'яний від втоми та вселенській тузі, що охопила його присів під корінням старої яблуні та задрімав. І чи то наснилось йому, чи то дійсно він побачив, як усміхнута, наче сонечко, срібноока та срібноволоса красуня сидить собі із босими ногами в жовто-синьому, як пилок з квітів картатому платтячку, а його власний дідусь, в гарному шаманському вбранні боо хуяг, та чудернацькій металевій шапці із ріжками сидить у її ніг та обережно з всією повагою розхитує гойдалку. 

     - Уж нє знаю, как і благодарить тебя, Одегон, за внука, добра ти. 

     - Здесь я зовусь Мара, старик, - ліниво відповіла дівчина. Внук твой должен убраться за теми, кто его привел. Если шаман свою жизнь и свою силу вручает абы кому, кто-то должен позаботиться, чтоб сила эта была либо уничтожена либо её вектор должен быть направлен в противоположную сторону - служения во благо. Равновесие, старик, ты забыл о вселенском равновесии. И, не благодари, нет во мне ни благости ни милосердия для оправдання того, что вы тут делаете.

     - Я Зарин боо,  милая. Имей хоть немного уважения к моей силе. Я самый сильный шаман в моем крае. Такие как мы должны быть союзниками, не врагами.

      - Борзый ты, старик. Видишь, все пропил, все потерял, а пришел ко мне и требуешь, требуешь. Ни благости ни милосердия, к таким как твой внук, Зарин! Ты сам от него отказался. Манкуртам нет благословения богов ни своих, ни тем более, тех на чью землю он убивать пришел. Ты видимо совсем сошел с ума, просить нас о помощи? - спитала дівчина.