Глава 5.

Спортивна форма була пошита з еластичної чорної тканини. Косу вона туго скрутила в вузол і закріпила парою шпильок, заздалегідь закинутих в сумку.

Нестримно позіхаючи, вийшла з переодягальні в сторону полігону. Одногрупники вже зібрались на полігоні і схоже вона прийшла останньою. Незважаючи на те, що минув лише один день навчання, більшість із них уже поділились на групки і зараз розійшлись на деяку відстань, спілкуючись.

Нік і Зак, підійшли до неї, щойно побачили. Схоже, що в неї з'явились товариші.

– Ти доволі швидко впоралась, – саркастично усміхнувся Нік.

– Все одно встигла. Викладач ще не прийшов? А я думала що ми запізнюємось, – відповіла дівчина.

– Запізнюється напевно. Сьогодні повинні були повернутись старші курси з практики, викладачі трішки зайняті.

– От мене цікавить, звідки ти все це знаєш? – спитала вона Ніка.

– Це буде маленька таємниця, яку я заберу з собою у могилу, – перехрещуючи руки на грудях і закочуючи очі сказав Нік.

– Ти абсолютно нестерпний, – усміхнулась Вів’єн.

– Не перебільшуй, я цілком таки стерпний...

– Тихіше, він прийшов... – штурхнув друга в бік Зак.

Дівчині довелось розвернутись, щоб побачити про кого він говорив.

На полігон швидко рухаючись прямував чоловік. Він був доволі молодим, високого зросту  з широкою спиною. Мав міцні, треновані руки і ноги. Чорне волосся виблискувало у місячному сяйві, блакитні очі  слідкували за кожним рухом. Коли він підійшов ближче, дівчина змогла роздивитись обличчя чоловіка. Він був доволі красивим,  та такий типаж не особливо її цікавив.

– Шикуємось, – короткий і чіткий указ. Голос у чоловіка був глибокий і басовитий. Таким тільки і можна видавати накази. 

Одногрупники швидко стали в одну лінії по зросту, Вів’єн звісно опинилась в самому її хвості. Її дивувало, як чітко і без заперечень всі виконали наказ чоловіка, який виявився нашим викладачем.

– Мене звуть Дантенеїл Адарс, я буду викладати у вас бойові мистецтва. На мої заняття прошу приходити без запізнень. У випадку, якщо ви не можете з'явитись на заняття, попереджати мене особисто, з метою отримання відпрацювання. А зараз зібрались з силами і вперед, побачим з чого ви зліплені. Для початку, десять кругів навколо полігону. Хутко!

Дружній натовп некромантів зірвався на біг, знімаючи куряву. Вів’єн перелякано оглянула  масштаб  полігону, тверезо оцінюючи власні сили. Вона плелась далеко в хвості і коли Деметрій два рази пробіг поруч із нею, значно опереджаючи інших, вона зрозуміла, що її хаотичні рухи ногами зовсім не були схожі на біг.

Більшість одногрупників вже завершили виконувати завдання і зараз по одному підходили до викладача. Вона нарешті змогла здолати п'яте коло і зараз намагалась перевести дух.

– Шикуємось. Всі. –  Сказав викладач озираючись на дівчину.

Вона ледве допленталась до свого місця в шерензі, в боці нестерпно кололо, а в очах мерехтіло.

– В цілому, картина місцями непогана. В мене вдосталь часу, щоб зробити з вас гідних воїнів. Переходимо на лінію перешкод і по черзі проходимо.

Хлопці  змогли пройти перешкоди, хтось повністю, хтось наполовину. Вів’єн же застрягла на самому початку... І під огидні смішки Деметрія, абсолютно червона від сорому, поверталась на своє місце. Нік і Зак єдині не підтримали колективний сміх, за що вона була їм щиро вдячна.

– Адепт назвіться, – звернувся до мене викладач.

– Вів'єн Олітелі.

– Ви суттєво поступаєтесь одногрупникам. Два місяці відпрацювань...

– Два місяці? 

– Саме так. Відпрацювання проходять чітко під моїм контролем. Будете приходити на пари бойовиків з першого курсу, – сказав професор. – На цьому перше заняття завершене. Всі вільні.

Професор першим поспішив покинути полігон.

– Здається я знаю, чого ти приперлась в академію, –  проходячи повз неї сказав Демітрій.

– Та заткнись ти вже, – раптом гаркнув на нього Нік.

– Швидко ж  ти собі захисників знайшла. Думаєш ці двоє поможуть тобі  протриматися тут подовше і захомутати  Дантенеїла? – виплюнув він.

– Ти взагалі про що? –  Вона дивилась на некроманта, намагаючись скласти докупи пазл подій.

– Не прикидайся тупою, погано виходить. Акторка ти ніяка. –  Демитрій пішов геть, за ним прослідувала і добра половина групи. 

– Не слухай його. Він абсолютно не думає коли говорить, – спробував заспокоїти її Зак.

– Його слова мене не займають. Цікавить мене дещо інше, і схоже, ви можете мені допомогти розібратись. 

Некроманти переглянулись і кивнувши один одному хором сказали: «До твоїх послуг.»

– Приходьте в мою кімнату через годину. Я принесу щось погризти.

Щасливі посмішки осяяли обличчя юнаків і вони галопом полетіли в сторону гуртожитку.  А вона одиноко побрела в сторону столової, з твердими намірами пограбувати дане приміщення на декілька пиріжків.