Глава 4

Перший  навчальний день закінчився коли небо вже починало світліти. Вів’єн брела з останнього заняття потираючи втомлено очі. Після перерви на них чекав урок з анатомії  та  безпосередньо перший ввідний урок некромантії. 

І якщо підручник з яскравими картинками на анатомії тварин не викликав жодних відчуттів, а запах препарованого тіла у формаліні лише трішки викликав дискомфорт. То некромантія змусила її серце декілька разів завмерти, в дикому страхові. Видовище ходячого, наполовину зогнившого кабана, з сяючими червоними очима, зовсім не викликала захвату. На першому році навчання нас очікував курс зоонекромантії.   

Вона знесиленим мішком завалилась у ліжко, після душу, одночасно з першими променями сонця. Нахабно булькаючий  від голоду шлунок зовсім не завадив їй провалитись у сон. 

Проснулась вона коли сонце перекотило за обід. Швидко привела себе в порядок і в темпі вальсу помчала у пошуках їжі. Шлунок видавав такі трелі, що ворони біля гуртожитку  зацікавлено вирячились на неї своїми чорними оченятами-намистинами.

Особливого настрою у неї не було. Вів’єн не розуміла чого їй очікувати від сьогоднішньої ночі. Її  підбішували зверхні погляди викладачів та постійні смішки одногрупників. Та десь глибоко в душі все це спліталось у яскравий клубок вогню, який вимагав довести всім, як сильно вони помилялись у своїх висновках.

В столовій було майже порожньо, декілька адептів здивовано вирячились на мене, забувши про свої справи. Під їх поглядами вона почувалась незручно та черговий спазм в животі змусив її згадати для чого сюди прийшла.

Вона помістила на піднос декілька пиріжків з малиною, склянку з чаєм і миску з теплим салатом. Примостилась  за столик біля вікна і не гаючи часу почала поглинати їжу.  З першого ж шматка вона змушена була визнати, що готували тут доволі непогано.

– Вперше бачу некромантку з рудим волоссям. Ти де таку фарбу відкопала? – почула вона дзвінкий дівочий голос.

Поруч з моїм столом стояли дві дівчини з факультету бойовиків. Одна з них,  була володаркою яскравого синього волосся, постриженого в стилі піксі. Блакитні очі дивились на мене з цікавістю. 

Її подруга навпаки, могла похвалитись довгою тугою русою косою. Кирпатий ніс, густо всіяний ластовинням, додавав їй якогось дитячого виду.

Вів’єн повільно дожувала пиріжок, запила його чаєм і відповіла.

– Не раджу, червоний не твій колір. Та і я нічим помогти не можу, це мій природній колір.

– Та не тринди. Ви ж там всі чорні, як ворони, –  невдоволено нахмурилась синьоволоса.

– Думай як хочеш. 

Вів’єн встала з-за столу і рушила до виходу. В момент, коли вона хотіла обійти парочку, одна з дівчат схопила її за косу і потягнула на себе.

– Думала раз народилась виродком, то пофарбуєшся і станеш схожа на нормальних людей? – просичала їй в вухо синьоволоса.

– Ну тобі ж помогло, –  сказала дівчина намагаючись вивільнитись з хватки.

– Ах ти ж стерво, – дівчина з усієї сили вдарила їй по ребрах, вибиваючи повітря.

Щоб сховати сліди свого злочину, русоволоса притримала її, не дозволяючи зігнутись.

– Я чудово знаю для кого ти це зробила. І попереджаю в останнє, тримайся подалі від Данте.

Сказавши це, адептки покинули столову. А Вів’єн залишилась в повному нерозумінні приходити в себе. Схоже, що шоу, яке влаштували бойовички викликало фурор серед нечисленних відвідувачів. І вона навіть не сумнівалась, що до вечора всі знатимуть про даний інцедент.

Вона вийшла з столової у повному нерозумінні, хто такий Данте і чому вона повинна триматись від нього подалі. Спершу, їй хотілось спитати  у Арфроста, чи  не знає він, що це за Данте, та передумала. Чомусь не хотілось  розповідати йому про бійку.

Коридори гуртожитку ще були порожніми, хоча з-за деяких дверей і було чутно шум. Вхід у свою кімнату вона не впізнавала. Перед дверима лежав пишний букет чорних троянд перев'язаних червоною атласною стрічкою. Поміж крупних бутонів вона побачила записку:

"Хай ці квіти прикрасять твою ніч."

Вклавши записку назад, дівчина відсунула букетик в сторону і увійшла всередину. Квіти сиротливо залишились валятись за дверима. Всередині подарунків наче не було. 

Вона в'яло зібрала сумку, готуючись до нових занять. На підлогу  випав конверт. В зв'язку з виром останніх подій їй з голови геть вилетіло прочитати листа.

Дівчина сіла на ліжко і розпечатавши конверт витягла білосніжний аркуш паперу. На ньому акуратними дрібними літерами був виведений наступний текст:

"Вів'єн, я навіть і не думала злитись на тебе. Я приємно вражена тим, що ти вперше за довгий час тверезо оцінюєш ситуацію. Мені гірко, що ми не зможемо бачитись щодня і я з нетерпінням чекаю вихідних. Запам'ятай побільше дрібниць, бо я хотітиму подробиць."

Єдина приємна новина за довгий період часу... Перекинувшись на подушку, вона дивилась на стелю. Не таким вона уявляла собі студентське життя. А коли їй щось не подобалось, значить воно потребувало негайної корекції і виправлення.

По-перше, їй потрібно дізнатись хто такий Данте, і при можливості гарно віддячити синьоволосій адептці і її подрузі. Хоч батьки і виховували в ній найкращі риси характеру та все таки, схоже гени некроманта давались в знаки.