Глава 1.

Некромантія - зла і темна наука. Некроманти - небезпечні, часто злі, деколи божевільні маги які ведуть асоціальний спосіб життя. Дар некромантії рідкісний, частіше притаманний чоловічій статі. Некронеси -  не рідкість, некронеси - майже міф. 

Настільки рідкісний, як і паради планет.

Чи знала я - Вів'єн Олітелі, що поповню ряди некромантів? Навіть не підозрювала... 

Сили сплять до повноліття і лише з його настанням прокидаються. Паралельно з цим, в залежності від дару на лівому зап'ясті проступає мітка. У кожного вона індивідуальна. На її вигляд впливає характер,зовнішність,особливі риси або звички носія.

У цілителів це здебільшого змії, у бойових магів - зброя, у стихійників - природні явління, у артефакторів - прикраси. Серед некромантів поширені скелети, або черепи. 

В день свого повноліття я  з нетерпінням очікувала побачити в'юнку змійку. Однак з жахом виявила скелетик з довгою рудою косою, у чорній готичній сукні. Кістляві руки лежали на боках, що натякало на  неабияку впертість носійки.

Вона намагалась відтерти мітку, плакала, сотню разів питала чи не могла статись помилка. І в один момент просто змирилась з ходом речей.

До початку навчання у ЕМА (Ейліська Магічна Академія) залишився місяць і часу підготуватись до навчання  у неї було мало. Вона стільки років готувалась до навчання на цілительському факультеті, мріяла про те, як стане кращою. І батьки будуть нею пишатись...

А тепер опинилась один на один з купою інформації з якою навіть ніколи не знайомилась.

Цілителі і некроманти зовсім різні. Між ними немає відкритої ворожнечі але і дружбою в стосунках між ними не пахне. Занадто різні погляди на стан та положення речей у житті, а у деяких і після нього.

Я днями і ночами пропадала у Центральній бібліотеці намагаючись наздогнати втрачене. Об'єми інформації жахали мою  втомлену останніми емоційними  потрясіннями душевну організацію.

До початку навчального року  я змогла зрозуміти лише одне - з мене така ж некронесса, як з мухи слон. Та єдине що я можу  це опанувати себе і не сильно відступатись від задуманого. Раз доля вирішила зробити з мене некроманта то я стану найкращим, найяскравішим представником факультету за всю історію.

ЕМА привітно розчинила вхідні ворота перед самим моїм носом. Кайлі міцно потиснула мою руку і ,посміхнувшись, разом з своїми валізами рушила в сторону світлої будівлі гуртожитку цілителів.

А я невпевненим кроками попрямувала в сторону  будівлі з темного каменю, густо повитої плющем. На території цього гуртожитку не лунав гучний сміх, не гуляли під вікнами закохані парочки, не розважались перед початком нового навчального року товариші.

Чим блище я підходила до будівлі, тим тихіше ставало навколо. Високе засохле дерево, розкинуло свої голі покручені гілки і  слугувало сідалом для численних ворон.

Вхідні двері  протяжно скрипнули пропускаючи мене у погано освітлене приміщення гуртожитку. В середині все було ще гірше. Темні стіни, меблі з темного дерева, в  вуглах виднілась  павутина. 

-Назви пароль - пройдеш вперед. Помилишся - іди назад. - почула Вів'єн  голос. Він належав скелету, який сидів на стільчику за столом спиною до дверей, і навіть не повертаючись читав журнал. Скелет був одягнений у чистий і охайний чорний фрак.

-Червона хризантема. - пригадала Вів'єн пароль.

Скелет різко прокрутив голову назад. Нижня щелепа з глухим стуком вдарилась об підлогу. Кістлявий силует заметушився і вставив загублену деталь з хрустом на місце.

-Дівчина... А як же так?А що ж це я.. а що ж мені... - скелет, брязкаючи кістками почав бігати по кімнаті так і не виговориши толком жодного речення.

Вів'єн здогадалась, що скелетик був комендантом. І схоже, що її поява змусила потойбічного керівника гуртожитку знову відчути живі емоції.

-Яу я можу до вас звертатись?- несміливо запитала Вів'єн.

Звук голосу змусив коменданта зупинитись. На місті очей миготіли два зелені вогники, які зараз зосереджено дивились на Вів'єн.

-Містер Арфрост. - галантно поклонився скелет.

-Дуже приємно, а мене звуть Вів'єн. Я адептка першого курсу факультету некромантії.

-Міледі ви чарівні. І такі яскраві... - судячи з тональності голосу, комендант був у захваті.

А Вів'єн стало незручно. Лише зараз вона зрозуміла наскільки дико виглядала у цій обстановці  у яскраво зеленій сукні з довгими рудими косами.

На території ЕМА діяла уніформа. Білий колір для цілителів, червоний - бойовикам, синій - стихійникам і класичний чорний - некромантам. Мабуть їй все таки варто було обрати більш стримані кольори для першого візиту в гуртожиток.

-Вибачаюсь. - перепросила вона.

-В жодному разі. Ви найкраще,що мені довелось побачити за довгі роки мого служіння тут.

-Дякую.  - ніяково усміхнулась неочікуваному компліменту Вів'єн.

-Прошу вибачити мене. Я думав керівництво зі мною жартує про вступ некронеси. І я не підготував для вас кімнату. Чи дозволите ви мені виправити цю похибку?

-Не потрібно вибачатись... Я почекаю тут, якщо можна.

-Для вас можна все.

-Звертайтесь до мене на ти, бо мені ніяково.

-Яка честь.- Арфрост галантно поцілував мені руку. Я поблажливо посміхнулась такому жесту.

А потім комендант покинув хол залишивши мене у цьому понурому приміщенні. За час мого очікування ніхто з інших адептів так і не з'явився і це викликало чимало питань.

Коли стукіт кісток галантного коменданта рознісся по порожніх коридорах я підвелась із стільчика.

-Вибачаюсь, що змусив так довго чекати. Ледви відшукав пристойну кімнату для вас. - сказав Арфрост.

Я подивилась на коменданта припіднявши одну брову.

-Для тебе. - поспішно виправився комендант.

Підхопивши мої сумки він в швидкому темпі вирушив по коридору. Погано освітлений коридор змусив мене напружувати очі, щоб не впасти. Коридор закінчився високими, крутими сходами по яких Арфрост швидко зберався вверх.

Я слідувала  за комендантом  у цілковитій тиші. Хоч було питання яке мені і хотілось задати. Врешті я невтрималась  і несміливо порушила мовчанку.