Глава 1.

Некромантія – зла і темна наука. Некроманти – небезпечні, часто злі, деколи божевільні маги, які ведуть асоціальний спосіб життя. Дар некромантії рідкісний, частіше притаманний чоловічій статі. Некронеси –  не рідкість, некронеси – майже міф. 

Настільки рідкісний, як і паради планет.

Чи знала Вів'єн Олітелі, що доповнить ряди некромантів? Навіть не підозрювала... 

Сили сплять до повноліття і лише з його настанням прокидаються. Паралельно з цим, в залежності від дару, на лівому зап'ясті проступає мітка. У кожного вона індивідуальна. На її вигляд впливає характер, зовнішність, особливі риси або звички носія.

У цілителів це здебільшого змії, у бойових магів – зброя, у стихійників – природні явища, у артефакторів – прикраси. Серед некромантів поширені скелети, або черепи. 

В день свого повноліття Вів’єн  з нетерпінням очікувала побачити в'юнку змійку. Однак, з жахом виявила скелетик з довгою рудою косою, у чорній готичній сукні. Кістляві руки лежали на боках, що натякало на  неабияку впертість носійки.

Вона намагалась відтерти мітку, плакала, сотню разів питала чи не могла статись помилка. І в один момент просто змирилась з ходом речей.

До початку навчання у ЕМА (Ейліська Магічна Академія) залишився місяць і часу підготуватись до навчання у неї було мало. Вона стільки років готувалась до навчання на цілительському факультеті, мріяла про те, як стане кращою. І батьки будуть нею пишатись...

А тепер, опинилась один на один з купою інформації з якою навіть ніколи не знайомилась.

Цілителі і некроманти зовсім різні. Між ними немає відкритої ворожнечі, але і дружбою в стосунках між ними не пахне. Занадто різні погляди на стан та положення речей у житті, а у деяких і після нього.

Вів’єн дні і ночі проводила  у Центральній бібліотеці, намагаючись наздогнати втрачене. Об'єми інформації жахали її  втомлену останніми емоційними  потрясіннями душевну організацію.

До початку навчального року  вона змогла зрозуміти лише одне – з неї така ж некронеса, як з мухи слон. Та єдине, що дівчина може зробити, це опанувати себе і не сильно відступатись від задуманого. Раз доля вирішила зробити з неї некроманта, то вона стане найкращою, найяскравішою представницею факультету за всю історію.

ЕМА привітно розчинила вхідні ворота перед самим її носом. Кайлі міцно потиснула руку подруги і посміхнувшись, разом зі своїми валізами, рушила в сторону світлої будівлі гуртожитку цілителів.

А Вів’єн невпевненими кроками попрямувала в сторону  будівлі з темного каменю, густо оповитої плющем. На території цього гуртожитку не лунав гучний сміх, не гуляли під вікнами закохані парочки, не розважались перед початком нового навчального року товариші.

Чим ближче вона підходила до будівлі, тим тихіше ставало навколо. Високе засохле дерево розкинуло свої голі покручені гілки і  слугувало сідалищем для численних ворон.

Вхідні двері  протяжно скрипнули, пропускаючи її у погано освітлене приміщення гуртожитку. В середині все було ще гірше. Темні стіни, меблі з темного дерева, в кутках виднілась  павутина. 

– Назвеш пароль – пройдеш вперед. Помилишся – підеш назад, – почула  голос Вів’єн. Він належав скелету, який сидів на стільчику за столом, спиною до дверей і навіть не повертаючись читав журнал. Скелет був одягнений у чистий і охайний чорний фрак.

– Червона хризантема, – пригадала пароль.

Скелет різко прокрутив голову назад. Нижня щелепа з глухим стуком вдарилась об підлогу. Кістлявий силует заметушився і з хрустом вставив загублену деталь на місце.

– Дівчина... А як же так? А що ж це я.. а що ж мені... – скелет, брязкаючи кістками, почав бігати по кімнаті так толком і не вимовивши жодного речення.

Вів’єн здогадалась, що скелетик був комендантом. І схоже, що її поява змусила потойбічного керівника гуртожитку знову відчути живі емоції.

– Як я можу до Вас звертатись? – несміливо запитала вона.

Звук голосу змусив коменданта зупинитись. На місті очей миготіли два зелені вогники, які зараз зосереджено дивились на мене.

– Містер Арфрост, – галантно поклонився скелет.

– Дуже приємно, а мене звуть Вів'єн. Я адептка першого курсу факультету некромантії.

– Міледі Ви чарівні. І такі яскраві... – судячи з тональності голосу, комендант був у захваті.

А Вів'єн стало незручно. Лише зараз вона зрозуміла наскільки дико виглядала у цій будівлі  у яскраво зеленій сукні з довгими рудими косами.

На території ЕМА діяла уніформа. Білий колір для цілителів, червоний - бойовикам, синій - стихійникам і класичний чорний - некромантам. Мабуть, їй все таки варто було обрати більш стримані кольори, для першого візиту в гуртожиток.

– Пробачте, – перепросила вона.

– В жодному разі. Ви найкраще, що мені довелось побачити за довгі роки мого служіння тут.

– Дякую, – ніяково усміхнулась неочікуваному компліменту Вів'єн.

– Прошу вибачити мене. Я думав керівництво зі мною жартує про вступ некронеси. І я не підготував для Вас кімнату. Чи дозволите мені виправити цю помилку?